Ми у Facebook
03.02.2018, 19:14

Уродженець Рівненщини написав вірші про АТО

У редакцію прийшов лист від постійного читача.
Доброго дня, редакціє «ОГО». Ви публікуєте матеріали на теми військових дій на Донбасі. Такі матеріали конче необхідні у наш час. Патріотичне виховання молоді повинно підтримуватися усім розмаїттям – спогадами очевидців, розповідями рідних, малюнками, віршами. Як уродженець Рівненщини, спробую внести свій скромний вклад у цю тематику і надсилаю Вам вірші на військову тематику.

З повагою, Петро Коваль, Львів



Український десант


За мотивами
телефільму „Рейд”.


Ми ідемо вночі. Під вагою жилета
Ниють плечі, завис у руках автомат.
Знов у небо злітає ворожа ракета,
Пролітає над нами осколків важкий зорепад.

Нас чекають готові до бою приціли,
І розтяжки від мін заховала невидимо ніч.
Розійтись, обійти непомітно, уміло!
Миготить мова жестів на рівні спітнілих облич.

Ось мета, тут зійшлися впритул, у двобої
Автомат чи ножа, вибирає надійно рука.
Рветься форма чужа від холодної зброї,
Зачищаємо всіх, хто тримає ще зброю в руках.

Всі у відступ, де чекають на нас БТР-и,
Вже покрита росою холодна зелена броня.
Негостинний візит, est la vie , ЛНР й ДНР-и,
Це війна, хтось на ній помирає щодня.

Так буває не раз, результати в бою невідомі,
Тут потрібен нелегкий військовий талант.
І завдань не буває на вибір- легких і знайомих,
Де працює в бою молодий український десант.

Я повернусь!

Богам війни- артилеристам
Академії сухопутніх військ імені гетьмана Сагайдачного


Холонуть від залпів потужні гармати,
Зима відкриває дороги весні.
Коли повернуся до рідної хати,
Де ти усміхнешся, дружино, мені?

Чекайте на мене, мої соколята,
Хоч думка у мене постійно одна -
Чекайте й моліться за рідного тата,
Я тут ще потрібен, бо тут ще війна…

Мені наказали мої побратими,
Щоб вижив в боях до цвітіння весни.
Вони ж пропливають у небі, незримі,
Німі глядачі у театрі війни..

Дивлюся в приціл, бачу квіти весняні,
Вони закривають весь простір мені.
Та нагло зривають їх залпи вогняні,
Я тут ще потрібен, я ще на війні..

21. 02. 2016

Зозуля в двобої

Історія снайперського бою буває різною.
Вірю, що Матінка-природа може вносити і такі зміни
у смертельний двобій...


В донецькому лісі весною зозуля,
Заховавшись у листі,тривожно кує.
Десь там затаїлась снайперська куля,
Заховавши в патрон хиже тіло своє.

Ми обоє в прицілах. Там снайпер ворожий
Він бачить в своєму, де серце моє.
Чекай, не стріляй,так вмирати не гоже!
А може зозуля ще літ накує?

Ми знову зійшлися у тяжкім двобої.
Завдання в нас різні,а думка одна -
Ми ж можем загинуть відразу обоє !
Для чого весною ця клята війна?
Невже наші руки так звикли до зброї?
Невже нам байдуже як квітне весна?

Опускаєм cтволи, і трава довголиста,
Голубить росою обличчя моє.
Невже розійшлися у тяжкім двобої?
Ще може зозуля нам літ накує?

Зелена змія

Вогненне жало снайперської кулі
Є безжальним до вибору жертви…



Над німими лісами тиша, тиша стоїть.
Ой синочку, синочку, там змія ще не спить!

Бережися, синочку, там зелена змія!
Що ти, мамо, над нами - тиша й зірка сія!

Там змія із прицілом, заховавшись, лежить,
Все чекає невпинно на смертельную мить.

Ой, синочку, ховай молодеє чоло,
Бо змія випускає вмить вогненне жало!

Не зумів, похиливсь і припав до землі,
А рубінова кров вже горить на чолі.

Мамо,мамо, не бачу,зорі згасли вгорі!
Чом мені наступила темна ніч на дворі?

Ой синочку, синочку, я ж просила тебе,
Не зумів вберегти від змії ти себе…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Вітання з Днем ангела: вірші та смс


Василь Басараба "Горинь"


Вірші пам'яті автора всесвітньо відомого "Щедрика" Миколи Леонтовича



Підписуйтесь на новини "ОГО" у соцмережі Facebook та у Telegram





На правах реклами