Христос Своєю смертю переміг смерть: Епіфаній оприлюднив проповідь у Велику П'ятницю

Залишений учениками, осуджений Синедріоном і Пилатом, опльований, зранений, прибитий до хреста – бездиханним тілом нині покладається Спаситель наш до гробу. Дух Свій Він віддав у руки Отця Небесного, а тілом приймає те, що властиве померлій людині – оплакування та поховання.

Щороку в день Великої п’ятниці ми через унікальні богослужіння долучаємося до безпосередніх свідків останніх годин земного життя Господа нашого Ісуса Христа. І нині, стоячи біля гробу, маємо спитати: чому Всемогутній являє таку безсилість? Чому Син Божий, повелінню Якого виявляють слухняність навіть природні стихії, чому Спаситель, Який оживив та викликав із гробу чотириденного мерця Лазаря – мовчить перед звинуваченнями, не кличе Собі на допомогу слухняні Йому легіони ангелів, Сам кладеться до гробу? Не власну безсилість являє Спаситель, але добровільно приймає на Себе безсилість нашу. Щоби зруйнувати владу пекла над людством, Син Божий повинен Сам зійти до нього.

Але як же Законодавець і Суддя Сам може бути осуджений? Як Святий за природою, як Той, Хто ніякого гріха не вчинив – може прийняти покарання за гріх? Хто має таку силу, щоби забрати життя у Життєдавця? Серед людства і в ангельському світі, серед усього творіння ніхто не має ані сили, ані влади, щоби осудити Бога, віддати Його на покарання і на смерть. Лише Він Сам має таку силу і владу, і заради найвищої любові до людства Господь приймає на Себе покарання, призначене нам, грішникам. Спаситель добровільно відмовляється від Своєї всесильності, не захищає Себе від озлоблення супротивників – щоби як Син Людський прийняти замість усіх нас наслідки осудження гріха та зійти душею до пекла, як сходив кожен померлий.
В цьому виявляється смирення, до якого Господь не лише закликає нас, як до життєво необхідної чесноти, але приклад якого Сам подає. Бо що таке смирення? Воно не є безсилістю перед чимось більш могутнім – перед особами чи обставинами. Воно не є визнанням власної провини та готовністю понести за неї покарання. Адже не раз смиренням хибно вважають здатність визнавати свої помилки та провину або неможливість захиститися від влади когось більш сильного. Однак не слід плутати смирення з покірністю, адже правдиве смирення завжди сполучене із силою, що походить від надії на Бога.

Смирення полягає в тому, що ти не винний, але не вимагаєш негайного захисту власної невинуватості, покладаючись на вищий, Божий захист. У такий спосіб через смирення долається замкненість егоїзму. Егоїстична людна покладається лише на саму себе, на власні сили та правоту своїх суджень. А Спаситель показує нам найбільший, винятковий приклад смирення, коли не маючи ніякої власної провини, Він приймає на Себе покарання за провину всіх людей, коли життя Своє віддає нам, до крайньої межі, до смерті та гробу покладаючись на волю Отця Свого.

Чеснота смирення є протилежною гордості. Гордість, яка є егоїстичною замкненістю на собі, на власних бажаннях і на силі їх здійснити, є родоначальницею всіх гріхів. Бо саме гордість найвищого з ангелів перетворила на сатану. Через його гординю та бажання бути богом без Бога, бути богом для самого себе – гріх і зло увійшли у світ. А через божественне смирення Спасителя, Який життя Своє віддає заради нас, заради грішників, заради навіть тих, хто відвертається від Нього і не цінує належно Його науки і діянь – у світ приходить перемога над злом.
Зійшовши до пекла Христос руйнує його і звільняє полонених смертю. Гроб, місце панування смерті, Господь робить живоносним, робить символом і місцем воскресіння, яке звершується для всього людства. Хрест, знаряддя ганебної страти, Спаситель перетворює на знамено Божої перемоги.

Тому стоячи біля гробниці, вшановуючи образ Христа, Якого, як померлого, ховають в надрах земних, ми не лише поділяємо скорботу тих, хто оплакував Спасителя. Плащаниця для нас є образом переможного смирення, який кличе кожного йти таким самим шляхом: взявши свій хрест, послідувати за Христом, щоби через смирення разом з Господом подолати зло.
Дорогі брати і сестри!
В ці дні не може гробниця з образом тіла Спасителя не нагадувати нам про інші гроби, над якими і тут, в Михайлівському соборі, і в усіх куточках України з плачем і у скорботі схиляємося, підносячи молитви за воїнів, що віддали своє життя, захищаючи батьківщину від російської агресії, проводжаючи в останню земну путь мирних мешканців, вбитих чужинцями-душогубами. Тисячі цих гробів, а скільки ще – без гробу, в братських могилах, у дворах власних зруйнованих російськими обстрілами будинків, під завалами чи в катівнях… Над всіма ними проливаємо ми свої сльози, за них крається серце. Але ця Плащаниця, цей гроб, цей символ жертовної добровільної смерті Спасителя, який ми нині виносимо на середину храму для поклоніння – є знаменням нашої впевненості, що кожна смерть, яку зараз ми оплакуємо, лише тимчасова.

Христос Своєю смертю переміг смерть, і всі, кого нині оплакуємо ми, через цю перемогу мають життя вічне. Ані гроби, ані братські могили не утримають їх, коли прийде час воскресіння – як камінь і печать не утримали у гробі воскреслого Сина Божого.

Тож, оплакуючи Спасителя перед Плащаницею, оплакуючи тисячі невинних жертв, оплакуючи наших загиблих героїв-захисників, – скорботу та сум будемо долати надією на воскресіння, яке наближається, і на життя вічне, яке померлий на хресті і воскреслий із гробу Христос дарує нам. Амінь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

"Тому що для темряви немає страшнішої зброї за світло", - митрополит Епіфаній

"Нехай страх буде не серед нас," - Митрополит Епіфаній

Гуртуймося. Єднаймося. Не панікуймо. Вірмо. Надіймося, - Митрополит Епіфаній

"Молімося! Про це прошу вас у ці важкі часи", - митрополит Епіфаній

"Щоденно ми молимося за порятунок і захист", - Митрополит Епіфаній

"Любов і правда розривають кайдани рабства", - митрополит Епіфаній

"Масові вбивства мирного населення – це ознака геноциду. Росіяни прийшли не звільнити українців", - митрополит Епіфаній