Страх, злість, ейфорія: чому під час війни нам властиве різноманіття емоцій та що з цим робити

Однак, бути в піднесеному стані він постійно не може теж. З початком війни 24-го лютого емоційний стан українців зазнав ще більше змін. Тепер кожному необхідно знати, як з цим справлятися.

Зміни в тілі людини під час війни

Уже майже рік громадяни України не припиняють боятися. Боятися вибухів,
пролітаючих над головою ракет, сповіщень про повітряну тривогу. Страх пробуджує в людині відому реакцію “бийся, тікай, чи замри”.

Цю реакцію регулюють дві гілки нервової системи: симпатична та парасимпатична. Перша відповідає за “бийся, або тікай”, друга - за “замри”. Обидві системи покликані для того, щоб тримати людину в тонусі та допомагати справлятися зі стресовими ситуаціями.

Однак, коли людина потрапляє в умови війни, високий рівень стресу змінює баланс у мозку й парасимпатична система починає брати першість. Це позбавляє людину будь-яких емоцій для того, аби вона могла вижити.

Стресовий стан активує амигдалу (невеличку структуру лімбічної системи мозку). Вона тримає адреналін на високому рівні та повідомляє людині про можливі загрози. Коли людина знаходиться в ситуації безпомічності (як це буває в умовах війни, чи безпосередньо на полі бою), мозок може просити тіло “завмерти”. Через це серцебиття стає повільнішим, тиск та температура тіла меншими. Це може тривати довго, а може - ні (в залежності від сили травми та загального емоційного стану).

Ця ж амигдала може спонукати гіпокамп - ділянку мозку, що відповідає за нашу пам’ять, забувати травматичні події. Саме тому, останнім часом ми можемо не пам’ятати певних речей, що відбувалися в нашому житті. Однак, за словами Американської асоціації психологів, це не те, через що потрібно хвилюватися, адже в умовах війни це абсолютно нормально.

Війна та психіка

Науковці з медичної школи в Єрусалимі у своєму дослідженні доводять, що під час війни психіка може реагувати на стресові події по-різному. Вона може обмежуватися тимчасовими негативними емоціями, або ж переводити їх у нелегкі психічні травми. Дослідження ж науковців із Сполучених Штатів Америки говорить про те, що психологічні травми, отримані під час війни, можуть впливати на здоров’я та благополуччя не тільки зараз, але й у майбутньому.

Науковці зі штату Огайо переконують, що стресовий стан під час війни навпаки
дозволяє людині відчути піднесення та ейфорію. Люди почувають себе сильними та хоробрими, через те, що їм вдалося пристосуватися до воєнних реалій. Також, в людей з’являється більше розуміння цінності життя. Дослідження Американської асоціації психологів теж свідчить про те, що навіть якщо людина відчуває надто погані емоції на початку травми, згодом вона почуватиметься ще краще, ніж до цього.

За дослідженням науковців, переважна більшість військових США мали відчуття
витривалості та сили після своєї участі у війні. Це дало ім поштовх до успіху в кар’єрі та навчанні в післявоєнному житті.

Чому емоцій так багато?

Як говорить психологиня Оксана Єфремова, в ситуаціях стресу людина має певні
емоційні хвилі, що, в свою чергу, мають послідовність. Спочатку людині може бути сумно, пізніше - тривожно, ще пізніше вона відчуває злість. Потім, до неї приходить ейфорія, яка через деякий час знову змінюється апатією, чи депресивними думками. Усе це повторюється по колу, але з часом, через звичку, починає непокоїти нас все менше. Після кількох таких емоційних хвиль приходить стан адаптації: ми вчимося жити в нових умовах і пристосовуватися до нових викликів. За словами психологині, дуже добре, коли людина розуміє, що життя не припинилося, воно просто дещо інше, але кожен все одно мусить працювати, харчуватися, виховувати дітей, спілкуватися з друзями та виконувати низку звичайних справ, що були й до війни.

Оксана Єфремова стверджує, що наша велика кількість нестабільних емоцій є цілком нормальною в обставинах, в яких нам довелося опинитися.

“Перепади емоційних станів під час війни – це типово. Питання в тому, як ми діємо та повертаємо себе до раціонального стану”, - переконує вона.

Провина вцілілого, як окрема тема

Українці, що не перебувають в епіцентрі воєнних дій можуть почуватися винними через те, що вони у відносній безпеці в той час, коли хтось ризикує життям.

Психотерапевт Едгар Соболєв підтверджує, що таку провину відчувають усі, хто не відчуває безпосереднього страху. У психології це описують уявною прямою, що на одному кінці має провину, а на іншому має страх.

Військові на фронті в більшості не мають проблем з провиною, оскільки чітко
усвідомлюють свою роль у цій війні. Цивільним же українцям важко відповісти на питання: “Хто я серед усього цього, що відбувається?”.

Відчувати як страх, так і провину - нормально. Однак, якщо цього відчуття надто багато, воно мучить людину й не дозволяє жити повноцінно. В такому випадку варто визначити свій сектор діяльності в допомозі ЗСУ і розпочинати в ньому працювати. Кожен із нас є маленькою частинкою великої перемоги. Можеш воювати зі зброєю в руках - чудово.

Можеш допомагати воїнам фінансово - прекрасно. Можеш просто сказати комусь
добре слово - теж супер. Усе це і складає нашу боротьбу. Коли кожен усвідомить, що має свій фронт, навіть якщо він здається не таким важливим, тоді з відчуттям провини боротися буде значно легше.

За словами Едгара Соболєва, тиснути на провину - це ще одна тактика ворога зі знищення нашої нації й ми не повинні їй піддаватися.

Допомога своєму емоційному стану

Тут ми плавно переходимо до того, що ми не можемо позбутися своїх емоцій, але можемо спробувати їх контролювати. Для цього варто дотримуватися кількох порад:

● Не забувайте, що ряд звичайних буденних справ допомагає відволіктися
від тривожних думок та наслідків сильного стресу. Застелити ліжко,
прибрати вдома, приготувати їсти, поговорити по телефону та піти на
прогулянку - усе це дозволить відчути, що життя не зупинилося й продовжує
рухатися.

● Пам’ятайте, що емоції - це цілком нормально. Запитуйте себе: “А що саме
приносить мені дискомфорт?”, “Як я можу допомогти собі в цій ситуації?”, “Що я можу зробити, аби мені стало краще?”. Також сприймайте емоції інших людей,
зважаючи на ситуацію. Усвідомте, що люди можуть сказати щось негативне не
тому, що ненавидять вас, а тому, що їм зараз тяжко.

● Будуйте плани. Ви не обов’язково повинні планувати щось грандіозне. Це може бути ваш похід в магазин по продукти, дзвінок другу, перегляд фільму. Це дозволить вам розуміти, що ви маєте зробити, аби не залишитися в ліжку на
весь день.

● Майте фізичну активність. Для цього не обов’язково записуватися в
тренажерний зал, чи займатися вдома по дві-три години. Достатньо зробити
кілька невеличких фізичних вправ, що допоможуть вам почуватися краще.

● Навантажуйте свій розум. Кожного дня вивчайте щось нове. Навіть якщо ви будете читати по одній сторінці книги вдень, це вже стане вам у нагоді. Ви можете вивчати будь-що, що вам цікаво.

● Вірте у краще, але не майте надто багато очікувань. Очікувати, що війна скоро закінчиться - це нормально. Однак, ніхто не знає точної дати, коли це буде. Довге очікування приводить людину до відчаю. Ми повинні готуватися до будь-якого повороту подій, аби потім не бути розчарованими.

● Пам’ятайте заради чого ви живете. Кожен має те, що допомагає йому
прокидатись зранку. Сім’я, діти, робота, допомога людям, улюблена кава чи
розмови з близькими - у кожного свій сенс життя. Якщо кожен знаходитиме в собі сили, щоб продовжувати діяти там, де він є, нам усім буде легше боротися та переживати емоційні сплески.