Мирослав МАРИНОВИЧ про цінності та людську гідність

Про цінності та людську гідність точилася розмова з відомим українцем Мирославом Мариновичем, який завітав у Рівне. Мирослав МАРИНОВИЧ - український громадський діяч, член-засновник Української Гельсінської групи, дисидент і політв'язень часів СРСР, засновник та голова амністійного руху в Україні, публіцист, проректор Українського католицького університету у Львові.




Модераторами були Олег ЛАГОДНЮК, заступник ректора УКУ з інформаційних технологій та Дмитро ШЕВЧУК, проректор з науково-педагогічної роботи Національного університету «Острозька академія».

Ось кілька головних тез із розмови Мирослава МАРИНОВИЧА з тими, хто завітав на зустріч.

Наріжним каменем є гідність людини

- Мені здається, що у світі починає панувати національний егоцентризм. І цього разу це може погано закінчитися. Нас так само може захопити ось ця така хвиля: а чому ми повинні бути інакшими, якщо вони так, то й ми так. Давайте і ми так робитимемо! Дуже небезпечно! Європа зміниться, світ зміниться, а ми, як завжди, запізнимося. На кого показуватимуть пальцем? На нас, на українців. Тому, я би дуже хотів, аби ми в цінностях знайшли для себе силу. Що мені в таборі давали силу? Віра в те, що цінності мають значення. І я дуже хотів би, щоб ми повірили у силу цінностей й тоді ми утвердимо свою суб’єктність. І в іудо-християнській традиції наріжним каменем є саме гідність людини.

Визнання гідності робить людину відповідальною

- Яке коріння людської гідності? Можу сказати, що гідність є універсальною цінністю. Але вона має три коріння. Перше, вона виростає із іудо-християнської традиції, згідно з цією традицією слід розуміти кожну людину створеною за образом і подобою Божою. Ви знаєте ці слова з Біблії, із Книги Буття: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її», а оскільки вона створена на образ і подобу Божу, то вона є не щось, а хтось. Й, оскільки вона має цю гідність, то ми не можемо її інструменталізувати, ми не можемо людину зробити інструментом для досягнення своїх інтересів. Й лише визнання людської гідності, робить людину відповідальною. Це перша передумова. Без визнання гідності немає відповідальності. Друге коріння – гідність виростає з ідеалів грецької демократії, яка ставила особисту свободу вище з все. І третє коріння – це римське право, яке вимагає рівності усіх перед законом. Й таким чином Єрусалим, Афіни та Рим – три столиці гідності людини. Європейська цивілізація.

Чи шанують у нас гідність людини?

- А тепер поставмо питання руба: чи шанують у нас гідність людини? Те, що раніше гідність не шанували, можна проілюструвати ось чим: ви певно пригадуєте, відсутність стільців у державних установах, навіть у лікарнях. Пригадую собі черги у ЖЕКах. Як правило, старші люди приходили і вистоювали під тими дверми, не маючи де сісти. Це зневага їхньої людської гідності. Або необхідність оббігати десятки кабінетів за якимись підписами. Це теж зневага до людської гідності. Я би розминувся з істиною, якщо б не зауважив позитивних змін. Для мене, наприклад, дуже характерною зміною є те, що у банках ви можете підійти, взяти у автомата, взяти свій номерочок у черзі, спокійно сісти на стільці, стежити за номером, а потім підійти до віконця. Мене це завжди тішить і я завжди вдячний, що мою гідність пошанували. І «принцип єдиного вікна» - це так само пошана до гідності людини – не треба оббігати ці кабінети й підписувати. Чи більше у нас таких знаків, тим більше ми відходимо від давноминулого часу, а входимо в якусь сучасну європейську цивілізацію.

Чи може людина втратити людську гідність?

- Чи може людина втратити людську гідність? Оскільки не ми давали гідність людині, а гідність дана Богом, то це Його власність. Ми не можемо відібрати її у людини. І тому жодна земна влада не може зазіхати на гідність людини. Вона це робить, звичайно, але не сміє. І це було чи не головне гасло Революції Гідності. А, зрештою, і перед тим – «Ми не бидло, ми не раби». Не Янукович нам давав гідність людини, нашу гідність. Й він не сміє у нас її відбирати. Так от, якщо це Божий дар, то тоді людина не можу цю гідність втратити. Ця теза дуже важко сприймається людьми. Тому, що навіть у мові в нас є поняття «негідна людина» або кажуть: «Він чи вона втратили свою людську гідність». Проте можна втратити людську честь. Можна втратити свою честь. Це ми її здобули і ми можемо її втратити. А те, що дане Богом, ми втратити не можемо. Я, звичайно, не сліпий, я дуже добре розумію, що я справжні негідники, де гідність людини зіщулюється й вона стає невидимою. Але це не означає, що шляху назад немає, людина завжди може зробити добро іншій людині й її гідність від цього одразу зростає. Відразу!

Сумління – голос Бога. Його не можна позбутися

- Якщо вас не переконують мої твердження, що гідність можна занапастити, втратити її, то я порівняю це з іншим Божим даром – сумлінням. Людина може заглушити цей голос – голос сумління. І це часто стається. І ми тоді кажемо, що людина безсовісна. Але вона не може цього позбутися, вона хотіла б. Бог усе одно промовляє через людське сумління. Це його канал зв’язку з людиною, тому не можна позбутися свого сумління. Можна його заглушити, але не позбутися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

У Рівному Мирослав Маринович виступив з актуальною темою

Віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович - про релігію, освіту і державу