Історія родини Мельників із Костополя – болюча, але надзвичайно сильна. Батько та син пішли служити, щоб захистити країну. Син – першим, добровольцем. Батько – слідом, бо не зміг залишатися осторонь. У листопаді 2024 року родина зазнала непоправної втрати – 30-річний Василь загинув на Донеччині. Та його батько Анатолій продовжує служити й нині, попри біль і втому.
Початок служби: рішення сина, яке змінило долю родини
Костопільчанин Анатолій Мельник вирішив стати на захист України після того, як у 2015 році мобілізували його сина Василя. Для батька це стало несподіванкою, адже раніше син не служив і нічого не говорив про наміри йти до війська.
«Я був дуже здивований… аж потім я дізнався, що він сам цього хотів: ходив у військкомат, поки домігся, щоб його призвали», – згадує Анатолій.
Поставлений перед фактом, батько не зміг залишитися вдома. Він почав відвідувати збори і зрештою теж вступив на службу. До цього обоє працювали на підприємстві «Свиспан Лімітед», яке, за словами Анатолія, активно допомагало військовим екіпіруванням і технікою та продовжує підтримувати захисників.
Повномасштабне вторгнення і служба батька та сина
Після 24 лютого 2022 року Анатолій не чекав повістки та сам записався до військової частини зв’язківцем. Виконуючи завдання, він побував на Запорізькому напрямку, де бачив наслідки інтенсивних обстрілів та застосування авіабомб.
Василь Мельник служив у кількох підрозділах: 92-й окремій штурмовій бригаді, 128-й гірсько-штурмовій, згодом – у 117-й бригаді. Після кожного контракту коротко повертався до цивільної роботи, але знову йшов на війну – не бачив себе поза армією.
Попри службу в одному регіоні, батько й син майже не бачилися: відпустки не збігалися, а служба розкидала їх по різних частинах.
Загибель сина
28 листопада 2024 року трагедія застала родину в розпал бойових дій. Командир бойової машини реактивного артилерійського взводу Василь загинув внаслідок ДТП по дорозі на позицію в Донецькій області. Екіпаж щойно повернувся з виконання вогневого завдання, але отримав нову команду на вихід і не доїхав.
«Коли ми переїхали на схід, померла моя мати. Наприкінці того ж року загинув син», – розповідає військовий.
Повернення до служби попри втрату
Після похорону Анатолій Мельник повернувся до підрозділу. Він зізнається, що хотів на фронт, однак командування та дружина, яка також має військовий досвід, наполягають, щоб він не йшов на передову.
«Після загибелі сина я не раз зіткнувся з байдужістю, але служу і служитиму, допоки не закінчиться війна», – каже він.
Сьогодні Анатолій продовжує виконувати обов’язки військовослужбовця. Родина Мельників стала символом стійкості та жертовності, якими тримається наша країна.
