У суспільстві поширена думка, що більшість наших психологічних труднощів беруть початок у дитячому віці. Часто причиною називають поведінку батьків або стресові події ранніх років. Та наскільки це твердження відповідає дійсності? Про вплив дитячих переживань на доросле життя розповідає психологиня Тетяна Кузьмич.
«Здається, у цьому світі не існує жодної людини, яка б не мала з чим прийти до психолога. І не дивно! Адже кожен з нас протягом життя стикається з різними випробуваннями, які відображаються на нашому психологічному благополуччі. Але чи справді батьки відіграють найважливішу роль у формуванні нашої особистості?
Якщо взяти до уваги нейробіологічні дослідження, то можна точно сказати про те, що велика кількість стресів у ранньому віці провокує підвищену чутливість до травматичних подій і в дорослому житті. Тобто діти, які зростали у напруженій атмосфері, або ті, яких карали байдужістю, психічно менш стійкі, ніж ті, хто зростав у теплій, дружній родині. Крім цього, надмірний контроль з боку батьків досить часто призводить до невпевненості в собі та сумнівів у власних здібностях.
У свою чергу, діти, які були взірцем для батьків, стають надміру вимогливими до себе, не даючи собі шансу на помилку. І, насправді, наслідків негативного батьківського впливу на дітей досить багато. Однак чи існують ідеальні батьки? Звісно, ні. Кожен тато чи мама виховують дітей крізь призму свого досвіду. Ми передаємо з покоління в покоління основи виховання, додаючи сюди й свої травми та особливості сприйняття.
Чи означає це, що всі батьки погані? Звісно ні. Наші батьки люблять нас настільки, наскільки вміють це робити. До того ж, крім найближчого оточення, на наше психологічне благополуччя впливають і інші люди та події. Прикладом може бути та ж сама війна».
Як впоратися з наслідками дитячих травм у дорослому віці?
За словами психологині, у дорослому житті завжди залишається вибір. Жити минулим або будувати теперішнє. Щоб минулі травми не визначали сьогодення, фахівчиня радить:
- Піклуватися про тіло. Сон, режим, харчування та лікування – основа стабільності.
- Звертатися по допомогу. Дитячі образи й непорозуміння варто опрацьовувати з психологом чи психотерапевтом.
- Експериментувати. Новий досвід допомагає змінювати стереотипні моделі поведінки.
- Вчитися. Доступна психологічна література допомагає краще розуміти себе.
- Подбати про сепарацію. Обмежувати спілкування з тими, хто завдає болю чи надмірно втручається в життя.
- Відмовитися від звинувачень. Образи не повинні ставати сенсом життя.
Психологиня наголошує, що поряд із труднощами дитинства завжди існують хороші спогади.
«Не забувайте дякувати собі за те, що ви зростаєте, попри все», — додає Тетяна Кузьмич.
Читайте також: страх, злість, ейфорія: чому під час війни нам властиве різноманіття емоцій та що з цим робити.
