18 липня минає два роки від дня, коли перестало битися серце мужнього воїна, захисника України, патріота та рівнянина Костянтина Юзвюка. Йому було лише 23 роки.
За цей час змінилося багато. Україна продовжує боротьбу, тисячі людей стали до лав війська, мільйони допомагають фронту. Але є речі, які не змінюються. Пам’ять про Костю залишається живою. Його боротьба не завершилася того липневого дня — вона триває в людях, які продовжують служити Україні, підтримують Збройні сили, волонтерять, донатять і не дозволяють забути тих, хто віддав за нашу свободу найдорожче.
Біографія Героя
Костянтин Юзвюк народився і виріс у Рівному. Його знали як активного громадського діяча, волонтера, зоозахисника, вегана та людину з чіткими життєвими принципами.
Ще з 2014 року Костя активно допомагав українським військовим як волонтер. Він був учасником численних громадських ініціатив, займався захистом тварин, долучався до таборів із відбудови України та завжди знаходив час допомогти тим, хто цього потребував.
Друзі згадують його як людину, яка випромінювала любов до людей, була небайдужою до чужого болю та завжди відстоювала справедливість. Він умів об’єднувати навколо себе людей і надихати власним прикладом.
Шлях на фронт
До війська Костянтин Юзвюк пішов у свої 22 роки. Він став оператором безпілотних літальних апаратів у складі 117 окремої механізованої бригади.
Його приклад настільки надихнув батька, що той також добровільно вступив до лав Збройних сил України. Водій-пожежник за професією, він опинився у складі Третьої окремої штурмової бригади. Батько й син планували служити разом, однак війна розвела їх по різних підрозділах.
Мама Костянтина згадувала історію його позивного:
«Якось Костя приїжджає й каже: “А вгадайте мій позивний”. Кажу: “Веган?”. А він: “Ні. Стамбул”. Колись у школі на нього казали Константинополь. Він це згадав, і йому сподобалось. Він собі сам вибрав позивний».
Саме під позивним «Стамбул» його знають побратими, друзі та всі, хто сьогодні згадує Героя.
Поранення та загибель
Під час виконання бойових завдань на Запорізькому напрямку Костянтин отримав важкі поранення. Лікарі боролися за його життя, однак 18 липня 2024 року серце воїна зупинилося.
Його смерть стала великою втратою для рідних, друзів, побратимів та всієї громади Рівного. У свої 23 роки він встиг зробити для України більше, ніж багато хто за все життя.
Заповіт, який вразив Україну
Ще за життя Костянтин залишив детальний заповіт щодо свого прощання. У ньому він просив рідних не робити традиційного поховання, а виконати його останню волю.
Він написав:
«Перше. Я за кремацію. Якщо це станеться не в Рівному, то не треба везти додому, а відразу на кремацію в Київ. Я не хотів би займати дарма територію своєю труною. До того ж колись буде чергова війна й нашим буде складно окопуватися по наших кістках.
Друге. Жодних хрестів, священників і служби. Не треба витрачати на це масу коштів, купувати квіти й інший непотріб. Киньте ліпше донат.
Третє. Мої рештки розвійте за вітром, але не займайте мною місце на кладовищі. Це кринж.
Четверте. Якщо буде велике бажання провести прощальний вечір, то це може бути костюмована вечірка. Добре, військова форма й речі із “секонду” теж рахуються. Блискітки, глітер на обличчя… Можете подивитися фото, відео, згадати смішні й несмішні моменти. Зробити аукціон, збір у кінці.
Зробіть кілька мемів, типу “Вмер, бо не їв м’яса”, “А якби їв холодець, то вижив би”. Рідні зацінять».
Рідним було надзвичайно важко виконувати ці прохання, однак вони вирішили повністю дотриматися волі Костянтина.
Прах Кості побував у різних куточках світу
Одним із найзворушливіших прохань Героя стало бажання, щоб частинки його праху побували у різних куточках світу.
Після кремації друзі, знайомі та небайдужі люди брали із собою невеликі капсули з прахом Кості у свої подорожі. Таким чином його остання мрія здійснювалася буквально по всій планеті.
У відкритих джерелах та соціальних мережах рідних і друзів можна знайти десятки таких історій.
Частинки праху Героя побували:
- на узбережжі Атлантичного океану
- в Португалії;
- у Норвегії серед фіордів;
- в Ісландії;
- у Карпатах;
- на вершинах українських гір;
- у різних містах Європи, куди вирушали друзі Кості.
Кожна така подорож ставала не просто виконанням його останньої волі, а символом того, що пам’ять про нього не має кордонів.
Подвиг, що надихає на поезію
Пам’ять про Костянтина живе не лише у спогадах, а й у творчості людей.
Поетеса Тетяна Камерістова (МАВКА) присвятила Герою проникливий вірш, у якому передала біль втрати, знайомий тисячам українських родин.
Чи ти знаєш, як це – болить,
Коли просто не хочеться встати?!
Коли серце так дико кричить,
Щоб померти і не воскресати…
Чи ти знаєш, яке це – життя,
Коли крила зрубали на злеті?!
Де кожнісінька мить – каяття
Біля рідних, які на портреті?!
Чи ти знаєш, який він – той путь,
До могили, де прапор колише?!
Ні на мить вже ніяк не забуть,
Що тобі більше вже не напишуть…
Чи ти знаєш, як це – збагнуть,
Що тепер лише погляд у небо?!
Навіть подиху більш не почуть
Того, хто понад все був так треба…
Чи ти знаєш, як це – кричать
Уві сні й заглядать в домовину?!
Попри все коли будеш чекать,
Хоча й знаєш – цей світ ВІН покинув…
Таня Камерістова (МАВКА).
Найкраща пам’ять — продовжувати боротьбу
До другої річниці загибелі Костянтина друзі відкрили благодійний збір, який продовжує його справу допомоги українським військовим.
Костя мав у собі багато любові і ніс її для багатьох людей у потрібні моменти. Два роки тому ми і світ втратили велику людину — суцільний згусток любові і справедливості.
Відкриваю цю баночку у пам’ять Кості Юзвюка.
Разом із командою Саші Луцака та фондом “Повернись живим” збираємо кошти на евакуаційні наземні роботизовані комплекси “Мауль”, щоб рятувати життя українських військових.
Загальна ціль збору — 4 мільйони гривень.
Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/4pfVvZkLpn
Найкращий спосіб вшанувати пам’ять Героя — не лише згадати його сьогодні, а й продовжити справу, за яку він віддав життя. Донатити, підтримувати військових, допомагати тим, хто зараз бореться за Україну.
