Дуже часто ми допомагаємо іншим. Знайомий просить підвезти до лікарні або в інше місце, бо не встигає. Звичайно, ви відкладаєте свої справи й, як Чіп і Дейл, поспішаєте на допомогу. Але коли саме у вас виникають проблеми, чомусь раптом забуваєте про те, що теж можна попросити про допомогу.
Чому так виходить? Можливо, ви зовсім інша людина? Чому ви вже на межі вигорання, але вперто не хочете звернутися до психолога в Україні онлайн? А головне, ви самі розповідаєте іншим про те, як подолати кризу, як зняти стрес. Може, це просто впертість чи страх стати від когось залежним? Спочатку треба зрозуміти, звідки береться така установка.
Кому вигідно бути незамінним
Пам’ятаєте вислів: «Якщо людина стає незамінною, то її треба замінити»? Жорстко, але щось у цьому є. Ми боїмося відмовити людині, бо наступного разу вона про нас і не згадає. Тому завжди є той, хто знає, як вирішити проблему, розкаже, як поміняти кран, як знайти лікаря тощо. Але потім виявляється, що цей «допомагатор» залишається на самоті, бо не спромігся знайти вихід для самого себе. Можливо, ця людина просто боїться просити про допомогу.
Чому прохання здається слабкістю
Із самого дитинства батьки вчать нас справлятися самим, не заважати дорослим, гратися самостійно. Поступово «самостійність» може перетворитися на заборону просити допомоги в інших.
Цю проблему вивчали й психологи. У 2007 році Девід Фогель разом із колегами досліджував, як страх осуду впливає на готовність звертатися по психологічну допомогу. Зокрема, дослідники звернули увагу на те, що людина може сама сприймати звернення до фахівця як ознаку власної неспроможності.
Звичайно, попросити сусіда допомогти з акумулятором автомобіля і звернутися до психолога — різні речі. Але в обох випадках ви можете думати, що вас засудять через слабкість чи неспроможність впоратися самотужки.
Допомога з умовами
Є й інший бік медалі. Деякі люди переконані, що безкоштовних послуг не буває. Сьогодні вам допомогли з ремонтом, і ви вже чекаєте, що через тиждень попросять позичити гроші. Або сьогодні вас вислухали, а через місяць нагадають, скільки часу на вас витратили. І будуть просити щось від вас.
Поступово у вас з’являється недовіра до людей: краще витратити більше власного часу або ресурсів, ніж залишатися комусь боржником.
Треба зрозуміти, що допомога не завжди означає залежність. Можна прийняти послугу й подякувати, але не погоджуватися на те, що від вас потім можуть вимагати. Особливо коли умови неприємні.
Коли незалежність починає заважати
Розглянемо випадок. Людина довгий час доглядає за хворим родичем. Намагається поєднувати роботу, приготування їжі, відвідування лікарні та аптек. Родичі можуть запропонувати допомогу, але чують у відповідь: «Не треба, я впораюся».
Спочатку це виглядає як відповідальність, але згодом людина починає втомлюватися, ображатися, що ніхто не допомагає, хоча сама відмовляється від допомоги. Так самостійність перетворюється на ізоляцію.
У 2010 році американська психологиня Джуліанна Голт-Лунстад разом із колегами проаналізувала 148 досліджень, у яких взяли участь понад 300 тисяч людей. Виявилося, що учасники з міцнішими соціальними зв’язками мали приблизно на 50% вищі шанси на виживання протягом періодів спостереження. Це не означає, що проста розмова з другом обов’язково продовжить життя. Але дослідження показує, наскільки важливими можуть бути соціальні зв’язки для здоров’я людини.
Самостійність без самотності
У психології є поняття психологічної автономії. Це коли людина може сама ухвалювати рішення відповідно до власних переконань. На роботі ви можете попросити колегу пояснити, як правильно виконати завдання, але робити його будете самі. Або можете обговорити з другом свої сімейні проблеми, але вирішувати, як вчинити, будете лише ви. Тобто звернення по допомогу не забирає права вибору.
Чи обов’язково звертатися до психолога?
Звичайно, ні. Самостійна людина не завжди потребує терапії. Якщо вам комфортно в колі друзів і близьких людей, які допоможуть за потреби, то не треба шукати проблеми там, де її немає.
Але якщо ви виснажуєтеся від чужих і власних обов’язків або відчуваєте сором навіть через невелике прохання, варто придивитися до причин. Іноді достатньо відверто поговорити з близькою людиною. Іноді корисною буде розмова з фахівцем.
Можна почати з простого. Наступного разу, перед тим як сказати звичне «не треба», подумайте, чи справді хочете відмовитися. Може, настав час, коли ви дозволите іншій людині зробити для вас те, що ви стільки разів робили для неї.
На правах реклами
