Святкова літургія, хода пам’яті та подих історії
Ранок ювілейного дня розпочався в молитві — в храмі Різдва Пресвятої Богородиці віряни зібралися на святкову літургію. Саме тут, у «кам’яній церкві» Православної церкви України, зародилося духовне дійство, яке згодом продовжилося пішою ходою до Алеї пам’яті Героїв Дубровиччини. Ця хода — тиха, гідна й болісна — стала нагадуванням, якою ціною сьогодні відстоюється кожен клаптик української землі.
На Алеї — літія, квіти, лампадки і хвилина мовчання. Місто зберігає й інші духовні традиції — зокрема, у Свято-Миколаївському храмі УПЦ, відомому як «дерев’яна церква», що ще раз підкреслює, наскільки Дубровиця є містом живої, глибокої історії — у ній переплетені віра, біль і надія.
Громада в русі: свято для кожного
Центр міста та парк перетворилися на простір щирих емоцій. Для дітей і молоді працювали інтерактивні зони: артінсталяції, бібліопростори, креативні майстерні, де ліпили, малювали, творили серцем. Артлокація «Камінець емоцій» та акція «Зігрій серце листом» торкалися душі. Усе дійство зібралося навколо теми «Дубровиця — це ми», бо саме ми — ті, хто наповнює місто змістом.
Дубровицька музична школа подарувала свій майстер-клас гри на інструментах, у творчій майстерні «Україна в моєму серці» маленькі дубровичани створювали вітальні листівки в кольорах державного прапора. Це не просто рукоділля — це формування свідомості майбутнього покоління.
Дубровицький історико-етнографічний музей провів свою особливу екскурсію — і в залах, і просто неба. На великому екрані оживали знімки з минулого, і «Сторінки часу» розповідали про покоління, які творили це місто.
Футбол, волейбол і музика під зірками
Не забули й про спорт. На міському пляжі відбувся Відкритий чемпіонат з пляжного волейболу, а стадіон «Горинь» став ареною матчу за Суперкубок. Дух суперництва, підтримка трибун, щирі емоції гравців — це ще один вимір єдності громади.
Фінальним акордом став благодійний концерт колективу «Великий Луг» на території будинку культури. Це був концерт, що говорив про війну — через музику, пам’ять і кухню просто неба. Усі зібрані кошти підуть на допомогу тим, хто сьогодні боронить країну.
Трохи з глибини: Дубровиця крізь віки
Місто Дубровиця — одне з найдавніших поселень Рівненщини. Вперше згадується в літописах ще в 1005 році. Назва, ймовірно, походить від слова «дуброва» — діброва, лісисте місце. Вже в ХІ столітті тут було єпископське місто, а за часів Речі Посполитої — центр маєтностей впливових родів.
У 1793 році місто увійшло до складу Російської імперії. У ХХ столітті пережило польський період, радянську окупацію, німецьку навалу. Але зберегло свою душу. Дух старовинного Волинського краю відчувається у кожному дерев’яному будинку, вулиці чи храмі.
Цікаві факти про місто:
У центрі міста стоїть унікальний костел святого Йоана Непомуцького, зведений ще у XVIII столітті.
Свято-Миколаївська церква з дерев’яною архітектурою — одна з пам’яток народного зодчества.
У місті розташоване унікальне за стилем кладовище польського періоду, яке є мовчазним свідком багатьох епох.
Серед видатних уродженців Дубровиці — княгиня Анастасія-Параскева Гольшанська-Заславська, старанням і коштом якої з’явилася на світ Українська Першокнига “Пересопницьке Євангеліє” (1556–1561 роки); княжна Улянія Гольшанська (16 ст.) покровителька Дубровиці; Георгій Харпак – французький фізик українського єврейського походження, лауреат Нобелівської премії з фізики (1992); Микола Ляхович – політв’язень акції “Україна без Кучми”.
Сучасна Дубровиця: між минулим і майбутнім
Сьогодні Дубровиця — це не лише історія, а й люди, що творять її просто зараз. Це освітяни, медики, волонтери, військові, які захищають країну. Це активна молодь, яка не чекає, а діє. Це громада, яка вміє не лише згадувати, а й будувати.
Понад тисячолітній шлях міста — це дорога віри, боротьби, щоденної праці. І день народження Дубровиці — це нагода згадати, ким ми є, що нам болить і що нас об’єднує. І ще раз подякувати тим, хто віддав життя, аби це свято могло відбутися.
