Старший лейтенант служби цивільного захисту Марина Бондаренко — це голос, який здатний заспокоїти навіть після найстрашнішої бурі. Фахівець відділу психологічного забезпечення та соціально-гуманітарної роботи ГУ ДСНС України у Рівненській області належить до тих «Героїв без зброї», чия місія — рятувати не від вогню, а від відчаю.
Її зв’язок із ДСНС не випадковий: Марина є представницею справжньої династії рятувальників.
У мене вся сім’я причетна до ДСНС — бабусі, дядьки, батьки, брати. Усі служили, і я не могла інакше,
— посміхається вона.
Життя «до» і «після» Сєвєродонецька
До 2022 року Марина народилася і жила у Сєвєродонецьку, на Луганщині. Коли рідне місто опинилося у полум’ї війни, її життя, як і тисяч українців, розділилося на «до» і «після». Сім’я була змушена залишити все і без визначеного пункту призначення приїхала на Рівненщину.
Ми просто їхали — туди, де буде можливість жити й працювати. Тут були знайомі, друзі, і ми вирішили залишитися. Почати все з нуля,
— згадує Марина.
Після декретної відпустки вона повернулася до роботи психолога. Новий колектив, інші умови, але той самий поклик допомагати людям. Попри те, що робота вже не така, як до війни, фахівець швидко адаптувалася, адже головне — «знати, що ти потрібен».
Робота на межі людської витримки
Будні Марини — це постійні розмови на межі людської витримки. Вона працює на евакуаційних потягах, де потрібно підтримати тих, хто щойно втратив усе, а також на місцях, де ще пахне димом.
Буває дуже важко не пропускати через себе… Коли бачиш дітей у синцях, стареньких, яких витягнули з-під завалів… Але ти мусиш триматися. Бо якщо не ти — то хто?»
— ділиться психолог.
Окрім постраждалих, Марина постійно підтримує і своїх колег — рятувальників, які щодня ризикують життям. Перед ротаціями і після них вона проводить тестування, тренінги, допомагаючи їм не втратити внутрішній баланс. За її словами, найбільше життєлюбства мають хлопці-піротехніки, які завжди «відгукуються, жартують, підтримують, чекають зустрічей».
На запитання про власну опору, Марина Бондаренко замовкає на хвильку і каже: «Вірити в себе. Це фраза, яку я кажу іншим, хоча сама вчуся вірити досі». У цьому й полягає весь сенс її нелегкої служби: вчити людей вірити, що навіть після найтемнішої ночі знову сходить сонце.
