Отож, чи маємо можливість ми, громадяни України, спокійно, так би мовити, помітингувати? Зовні начебто і так. Адже на нашому боці Конституція, яка забороняє будь-кому чинити перешкоду тим, хто хоче взяти участь у мітингах, демонстраціях, протестах. А що ж відбувається насправді? Два дні, напередодні 16 вересня, до Києва з усіх куточків України рухалися порожні поїзди: квитків у касах не продавали. Автоуправління раптово перестали надавати послуги з перевезення автобусами до Києва. Студентів-опозиціонерів у Рівному суворо попередили про те, що вони можуть залишитися лише опозиціонерами. Керівництво ВНЗів взяло на облік тих студентів, кого в цей день не було на заняттях. Не виключено, що дуже скоро декого просто відрахують. Виходить, замість рушійної сили 90-х рівненські студенти початку нового тисячоліття стали інструментом обласної влади. Треба проголосувати за “ЄдУ” — будь ласка, за Бакая — тим більше!
А влада справді панічно боїться інакомислячих. Навіть зекам у спецзакладах області у той день видали посилені пайки, щоб були ситі і задоволені життям. На мітингу, окрім міліції, була помічена маса працівників СБУ. На двох квадратних метрах позаду і попереду мене їх стояло двоє. Кажу про це впевнено, бо хоч і не перебуваю у дружбі з цими людьми, проте добре знаю, де вони працюють. У чому полягала місія їхньої присутності на мітингу, якщо за правопорядком стежили працівники міліції, мені невідомо. Підозрюю, що і читачам теж. Невже ми, громадяни України, не маємо права про це знати, адже утримується ця структура за наші податки?
За великим рахунком уся державна машина спрямована на єдине — втримати при владі Президента. Кожен чиновник докладає для цього масу зусиль, щоб втриматися у своєму кріслі. Свого роду ланцюгова реакція. Мудрий керівник, після подібних звинувачень і мітингів, сам мав би зрозуміти: час пакувати валізи і не треба тривожити власний народ, бо народний гнів дуже страшний. Але розуміння не приходить, або ж є вагома підстава вдавати, що не розуміє. Ми за ці роки так і не навчились демократії. Мало того, ми дозволили тим, хто нами керує, її просто нахабно зµвалтувати. Залишається єдине: сподіватися, що так буде не завжди.
Гіркі уроки демократії
У вересні, одинадцять років тому, Україна так само мітингувала. Рушійною силою тоді були студенти. Переборюючи страх та переслідування з боку керівництва своїх навчальних закладів вони робили “оксамитову” революцію. І зовсім не важливо, що на зміну Масолу прийшов нічим не кращий Фокін. Суть у тому, що студенти довели, що з ними треба рахуватися.
Поділитися:
