Він не любить гучних слів. Каже просто: «Головне — думати головою і робити свою роботу». Спокійний, розважливий, справедливий — так його описують побратими.
Сергій, боєць 5 батальйону ТрО ЗСУ з позивним «Білий», у лавах «Горині» — з першого дня повномасштабного вторгнення. За цей час він пройшов найгарячіші напрямки — Бахмут, Оріхів, Куп’янськ — і продовжує боронити Україну, попри особисті втрати, які важко осягнути.
Фронтові дороги: від Бахмута до Куп’янська
З лютого 2022 року життя Сергія змінилося назавжди. Він приєднався до рідного батальйону тероборони, щоб бути там, де потрібен.
«Під Бахмутом нас було мало — але ми стояли. У Оріхові — ще гарячіше. Були втрати, були нагороди. Двоє наших отримали орден “За мужність” — на жаль, посмертно», — згадує військовий.
Особливо важким став Куп’янський напрямок. Підрозділ відправили на позиції, які буквально з усіх боків накривали вогнем.
«З усіх боків — дрони зі скидами, міномети, ФПВ. Добу пролежали під постійними обстрілами. Думали — кінець. Але ми вийшли: контужені, поранені — але всі живі. Якби тоді когось зачепило, ніхто б не вибрався», — розповідає Сергій.
Ці дні, каже він, змінюють людину назавжди. Після пережитого фронту зовсім інакше дивишся на життя.
«Тепер я більше ціную родину, бо зрозумів: найцінніше — це ті, хто чекає вдома», — зізнається боєць.
Найбільший біль — втрата сина
Голос Сергія стихає, коли мова заходить про особисте. Він пережив найстрашніше — смерть власного сина.
«Я втратив сина під Курськом. Все, що залишилося — це орден “За мужність”, який йому вручили посмертно», — говорить він після довгої паузи.
Єдине, що тримає його сьогодні, — донька.
«Залишилася донька. Вона тримає мене. Все, що маю зараз, — це вона», — додає військовий.
Попри цей біль, Сергій не зламався. Він продовжує служити, бути поруч із побратимами і виконувати свій обов’язок. Йому 52 роки, але його внутрішня твердість і сила вражають кожного, хто його знає.
Шлях до фронту та життя поза боєм
До війни Сергій мав цілком мирне життя. Служив у внутрішніх військах МВС до 2008 року, потім вийшов на пенсію, працював за кордоном, ростив дітей. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, він не зміг залишитися осторонь.
У короткі хвилини відпочинку дозволяє собі спокій — риболовлю.
«Хоч на годину-другу. Вода заспокоює. А потім знову — до роботи», — усміхається «Білий».
Сергій багато бачив і багато пройшов. Тому його слова для нових бійців звучать як досвід і правда.
«Хлопцям, які тільки приходять до війська, бажаю одного — не боятися і думати головою. І щоб командири були людяні, щоб розуміли своїх. Тоді все буде добре», — каже він.
Він не називає себе героєм. Не шукає визнання. Просто виконує свій обов’язок.
«Хочу одного — щоб ця війна закінчилась. Відслужити, повернутися додому, побачити доньку, дружину… Відпочити. Просто пожити», — зізнається воїн.
