Його позивний — «Металіст». Звучить міцно, як і його характер. До повномасштабного вторгнення він працював інженером служби контролю металів на філії «ВП “Рівненська АЕС”». Людина точності, відповідальності та сталевої витримки. У 2019 році приєднався до територіальної оборони, а в лютому 2022-го, не вагаючись, мобілізувався до лав 5-го батальйону ТрО ЗСУ, щоб захищати Україну. Не заради звань — заради Батьківщини.
«Страх? Це не про смерть. Страх — що не побачиш рідних», — згадує він.
Його бойовий шлях почався на північному напрямку. Там, де ще в перші тижні війни копали, укріплювали позиції, чергували без вихідних. Земля — під нігтями, окопи — руками, поруч друзі, волонтери й колеги з РАЕС.
«Ми швидко зрозуміли: виживаєш там, де кожен — за всіх. Так і ставали побратимами», — розповідає боєць.
Бахмут: випробування вогнем
Наступний етап — Бахмут. Місто коротких перебіжок, довгих днів і нескінченних ночей. Щільна забудова, двори, які відлунюють вибухи, постійна напруга й готовність діяти щомиті.
«Ворог підходив упритул — РПГ із 30–50 метрів. Побачив, як вискакують групами, — дав свою першу автоматну чергу. Обстріл. Наш старшина впав — рана в шию. Часу — нуль. Зірвав баф, зажав рану трьома пальцями, набив туди тканину, крикнув: “Перев’язувальний матеріал — сюди!”. Зупинив кров, наклав пов’язку і затягнув до укриття. Підійшла підмога, евакуація. Я цим вчинком пишаюся — найголовніше, що відреагував і врятував життя побратиму. Своїх не кидають».
Символом його служби стала звичайна кирка. Вона рятувала життя: вкопався — живеш.
«Інколи життя важить рівно на довжину цього інструмента», — каже він.
Поранення і шлях виживання
У березні 2023 року війна залишила шрами на тілі й пам’яті. Мінометний обстріл — осколок у шию біля сонної артерії, вибите плече, уражені нерви, контузія.
«Вибухом вибило автомат із рук, мене відкинуло на кілька метрів. Коли прийшов до тями — зрадів, що живий. На порятунок ішов побратим “Горинич”, бо своїх не кидають. Потім — евакуація і довга дорога до шпиталів».
Його маршрут порятунку проліг через Дружківку, Дніпро, Вінницю, Хмільник, Луцький військовий шпиталь та Волинський госпіталь ветеранів.
«Медикам — уклін. Тим, хто вивозив під вогнем, — теж», — дякує боєць.
Нове життя після війни
Після поранення бій не закінчився — він просто змінив форму.
«Мені часто сниться війна — стрілянина, запах пороху. Але я по-новому ціную життя. Якось до палати залетіла бджола — і я був їй по-справжньому радий», — ділиться воїн.
Наприкінці 2023 року він пройшов МСЕК, отримав статус «непридатний», але повернувся до роботи на Рівненській АЕС, знову став інженером.
«Робити свою справу добре — це теж оборона», — переконаний «Металіст».
Реабілітація і спорт
Важливу роль у його відновленні відіграє ветеранський спорт, зокрема плавання.
«Вода змиває біль. Рука оживає, голова — чистіша. Спорт повертає контроль і віру в себе», — говорить він.
Попри поранення та цивільне життя, він щодня підтримує зв’язок із побратимами.
Дзвінки, короткі повідомлення, допомога з технікою, інструментами, паливом, генераторами, маскувальними сітками.
«Своїх не кидають — ні на позиції, ні після», — підкреслює боєць.
І ще — про пам’ять:
«Ніхто не забутий. Ми пам’ятаємо кожного. Вони — назавжди у строю: у наших списках, у нашій пам’яті й у нашій роботі. Коли стаю до справи — знаю, що стою і за них».
