Молода, запальна та енергійна дівчина перемагає майже в усіх починаннях, бо іншого вона просто не ставить за мету. Катерина до всього знаходить творчий підхід. Як от і до інтерв’ю, яке вам пропонуємо.
– Катерино, чи любиш ти осінь? З чим вона в тебе асоціюється?
– Я листопаднева. Осінь живе в мені. Це неможливо описати. Щось там, у грудях, наче скручена гадина, чавить з середини…, але дає неймовірну втіху та любов. Здається, що болить, але… але ні. Хочеться щораз глибше вдихати, вдихати, вдихати… Ця прохолода тягнеться по спині. Мурашки пробігають по руках, ногах. Відбирає мову. Паморосить дощ. Я гуляю без парасолі й витягнуте волосся (на що витратила 2-3 важливі години ранку) летить шкереберть. Воно звивається, викручується, займає непередбачувану форму. Мокрі ноги. Згорнута парасоля. Інколи сльози, які ховаються в дощі. Не від болю, а так… для профілактики… І коли мурашки розповзуться по всьому тілу – зелений чай (м’ята), тепле покривало, плетені шкарпетки, погляд у вікно. А там, у грудях, наче скручена гадина, чавить з середини, але дає неймовірну втіху та любов. Мабуть, я люблю осінь?
Молоді таланти Рівненщини: майбутній піарник тренує волю до перемоги та колекціонує християнські вірші
– Розкажи про студентське життя: як навчання, здобутки, які маєш мрії?
– У 2010 році вступила до Національного університету державної податкової служби України. Є студенткою обліково-економічного факультету. Пишаюся власним вибором. Тут я здобуваю ґрунтовні знання з предметів за спеціалізацією, займаюся громадською діяльністю, працюю в органах студентського самоврядування. Маю наукові досягнення. Щиро вірю, що саме тут реалізовую свій потенціал наповну. Високий рівень викладання, достойна матеріально-технічна база, активне громадське життя тому підтвердження. Мої викладачі – справжні патріоти та фанати своєї справи. Я рада, що я тут.
– Катерино, 2013 за китайським календарем – рік чорної водяної змії. А ця істота, за легендами, любить творчих, цілеспрямованих та рішучих. Ти саме така. Які маєш плани?
– Планів, як і зазвичай, багато. Воліла б говорити про результати.
Молоді таланти Рівненщини. Катерина Смалюк – майбутній лікар, який щодень робить крок назустріч мрії
– Що читаєш останнім часом?
– Марк Твен писав, що та людина, яка не читає хороших книг, не має переваг над людиною, яка не вміє їх читати. Люблю жити історіями персонажів з пожовклих листів. А запах книг… Від нього просто божеволію. Тому намагаюся читати часто та багато. Щоправда, як на мене, хороша книга – рідкість. Особливо в країні, де випивка дешевша за сік та молоко, що вже й говорити про книги. Нещодавно поринула в творчість експресивної та екстравагантної Марії Матіос. Ці глибокі переживання людини доповнила Ірен Роздобудько… «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» – неймовірна історія пошуку українцями щастя в світах. Постмодерна література змусила мене знову повернутися до класики. Наразі перечитую корифея українського театру Михайла Старицького. Читаю з легкістю й отримую неймовірне естетичне задоволення.
– Чого, на твою думку, не вистачає українцям?
– Українцям не вистачає українськості. Забуваємо, якого ми роду, де наше коріння. Що нам потрібно, аби бути справжніми українцями? Паспорт, мозок чи серце? Не дурімо себе… Щорічно Україну покидають 2000 молодих фахівців. Не будьмо українцями лише за документами, будьмо ними душею та тілом. Україна не має майбутнього без нас! Будьмо щирими! Відкриймо свої серця Україні! Нехай вона заполонить кожну клітину. Купуймо, дивімося, любімо українське! Мріймо та кохаймо по-українськи, ми ж бо – унікальні! Кожен народ має свої традиції, котрі шанує і береже. Чому ми забуваємо власні? Необхідно продовжувати славні починання минулого. Все просто. Варто лиш захотіти.
– До тебе часто приходить натхнення?
– Воно мене й не покидає. Знаходжу скрізь: в посмішках дітей, у щирих та глибоких очах ветеранів, маминих руках, гучній тиші моря, змахах стяга, твердині духу, в найприємніших ароматах – запахах нечитаних книг… Хтось шукає чогось захмарного. А хтось радіє приземленості. В кожного своя залежність.
– Катерино, з ким зі світових знаменитостей (шоу-бізнесу, політики, культури…) ти хотіла б зустрітися? Чому?
– Скажімо так, не зі світових, а з вітчизняних. Мене надихає В’ячеслав Чорновіл. Історія його життя – це боротьба за долю країни. Чорновіл – це той, хто не зламався і переміг, дав надію і втілив в життя сподівання, той, чиє життя – битва. В’ячеслав Чорновіл, беззаперечно, був птахом високого польоту. Жаль, що його так раптово обірвано… Але ніхто не забутий, ніщо не забуте.
Молоді таланти Рівненщини: Бібліотекарка з Сарненщини Тамара Гнатюк пише вірші та співає поліські пісні
– Чи хотіла б написати власну книгу? Якщо так, то про що?
– Певно, то була б історія про забутих героїв, поцілованих гіркотою війни. Про тих молодих та мужніх, яких не знає історія. Про яких не розповідають на уроках історії України та всесвітньої історії. Маю надію саме так стимулювати читача до пошуку істини, дослідження прочитаного та усвідомлення величного, що не підвладне часу.
– Що важливіше – почуття (серце) – чи міркування (розум)? Можеш виділити щось одне?
– Важливіші дії. Слова роз’єднують, дії – об’єднують.
– Катерино, що хотіла б змінити в житті?
– Нічого. Я сповна задоволена тим, що маю. А маю те, на що заслуговую.
– Якби мала можливість поїхати за кордон, яку країну обрала б?
– Люблю Україну, ціную її, пишаюсь нею. Я народжена в цій державі. Отже, служитиму цьому народові.
– Катерино, ти була волонтером на “Євро 2012”. Розкажи про це.
– То був файний час. Приємно відчувати себе частиною чогось надреального та масштабного. Маю лише позитивні відгуки. Іноземці щирі та відверті. Обіймали нас, дякували за гостинність, дарували посмішки. Було присутнє відчуття того, що живеш у великій та дружній, воістину європейській родині.
– Що побажаєш нашим читачам?
– Хорошої Вам книги, теплого чаю, приємної та щирої розмови. Будьте справжніми!
– Дякую, Катерино, за бесіду. Сонячного тобі настрою, душевного тепла та сил для нових звершень.
