Ще до дев’ятої ранку 24 лютого 2022 року він уже був у військкоматі. Без вагань, без зборів, без дзвінків.
«Вранці — вибухи, вдень — військкомат», — згадує Микола Віталійович, боєць 2-го батальйону 104-ї окремої бригади територіальної оборони «Горинь». Його побратими кличуть коротко — «Скорпіон». Позивний вибрав не випадково — народився наприкінці жовтня, під знаком Скорпіона.
«Якщо треба — вжалю», — каже з ледь помітною посмішкою.
Звичайне життя, що змінила війна
До повномасштабного вторгнення Микола жив звичайним життям. Працював електриком і сантехніком, допомагав людям лагодити мережі, будинки, побут. Як і більшість чоловіків його покоління, проходив строкову службу ще у 90-х. Каже, що тоді, у роті охорони, отримав лише базові військові навички, але саме вони стали у пригоді, коли прийшов час захищати Україну.
«Я не роздумував: йти або ні. Зрозумів лише одне — війна прийшла до мого дому, і я не маю права стояти осторонь», — каже боєць.
Так Микола опинився у строю. Уже понад два роки він воює у складі 2-го батальйону бригади «Горинь». Його служба — це нескінченні виїзди, бойові завдання, ротації, окопи, ночі без сну.
Дні, що не забуваються
Про фронт говорить неохоче. У голосі — спокій, але за ним ховаються спогади, які болять досі.
«Два дні поспіль нас штурмували. Ми втримали позиції, але втратили побратимів. Такі моменти не забуваються. Їх просто вчишся носити з собою».
Серед найтяжчих історій — ті, де не вдалося врятувати поранених.
«Хлопець виходив із машини, наступив на міну. Ми надали допомогу, але ногу не змогли зберегти. Іншого разу дрон накрив позицію — двоє поранених, один важко. І знову — ампутація. Таке залишає слід назавжди».
Попри біль втрат, він не дозволяє собі зупинятися. Каже, що на війні немає часу на роздуми — є наказ, є бойове завдання, і його треба виконати.
Молитва серед вибухів
Під кулями, у зруйнованих будівлях і холодних бліндажах він навчився говорити з Богом.
«До війни я був віруючим, але не настільки. А на фронті — молитва рятує. Коли не можеш вплинути ні на що — залишається лише віра. Іноді здавалося, що тільки вона й тримає».
На грудях, під бронежилетом, — маленький хрестик. Каже, він завжди зі ним. Після обстрілів дістає, стискає в долоні й дякує за ще один день життя.
Побратими — друга сім’я
Для Миколи його підрозділ — це не просто бойова група, а друга родина.
«На війні всі рівні. Хто поруч — той і брат. Ми разом ділимо воду, хліб, обстріли й мовчання після них».
Він переконаний: на передовій виживаєш не завдяки зброї, а завдяки довірі.
«Там кожен прикриває спину іншого. Інакше не буває».
Уроки війни
Коли запитуєш, чого його навчила війна, відповідає без пафосу:
«Цінувати життя. Навіть коли важко, навіть коли болить. Бо поки болить — ти живий».
Попри втому і біль, «Скорпіон» не зламаний. Він спокійно говорить про майбутнє, у якому бачить Україну — мирною, вистражданою, але вільною.
«Коли все закінчиться, хочу повернутися до своєї роботи. Робити щось своїми руками. Це теж відбудова. І це теж фронт».
