Публікація викликала неабиякий інтерес і дискусії як у читачів, так і у фахівців-юристів, зокрема самих нотаріусів.
Це спонукало нас до висвітлення наступних подій, які, на наш погляд, залишають запитання: в якій суспільній формації залишається така важлива галузь правового врегулювання суспільних відносин, як нотаріат?
Отже, як повідомлялось у публікації, 7 березня 2013 року відбулися збори нотаріусів Рівненської області з обрання делегатів на перший установчий з’їзд нотаріусів України. Як проходили вибори делегатів, читачі можуть ознайомитись в зазначеній публікації на OGO.ua.
Однак сам процес цих виборів вирізняло від будь-яких інших більш-менш демократичних виборів наступне: на зборах на себе взяв головування, навіть не поставивши перед зборами питання про обрання голови зборів, начальник Головного управління юстиції у Рівненській області п.Данилюк Степан Іванович. Начальник управління запропонував підлеглим проголосувати за список делегатів на з’їзд визначених ним особисто та наближеними до нього людьми, тобто так званою «робочою групою». Отримавши заперечення із залу, начальник управління настояв на відкритому голосуванні, під час якого, незважаючи на те, що візуальне спостереження демонструвало явну більшість голосів відкритого голосування за окремих кандидатів «із залу» порівняно з окремими «списочниками», перші все одно виявилися такими, що не пройшли в делегати. Начальник управління наполіг на переголосуванні за кандидатуру одного зі «списочників» Попова Володимира Васильовича, за якого збори навіть відкритим голосуванням не проголосували, заявивши при цьому, що такого не може бути, що людина, «визначена в Києві» як член робочої групи з підготовки проведення з’їзду, не буде обрана делегатом. При повторному голосуванні кандидатура Попова також не набрала більшості голосів, але з думкою начальника управління ніхто з присутніх не став сперечатися. Атмосфера проведення зборів свідчила, що кожен із нотаріусів в обов’язковому порядку мав прибути на збори для вирішення питань, які вже давно були вирішені керівництвом.
Перший установчий з’їзд нотаріусів України відбувся в Києві 29.03.2013 року. Звісно, було цікаво дізнатись, заради чого нотаріуси Рівненської області пройшли доволі принизливу для особистості процедуру нехтування надзвичайно важливими правами обирати та бути обраним.
З різних джерел, зокрема зі спілкування з нотаріусами, що брали участь у роботі з’їзду, все виглядало так, як і слід було передбачити. Все як у радянські часи: все ті ж слухняні делегати, завдання яких – одностайно підіймати руки; все та ж «тільки одна» кандидатура на місце Президента НПУ. Все те ж дійство під пильним наглядом керівної і спрямовуючої сили – уповноваженого представника Міністерства юстиції України в особі начальника спеціалізованого департаменту.
Не беремося коментувати це дійство, оскільки представника редакції на київському з’їзді не було. Однак кожен охочий в Інтернеті може ознайомитись із документом, заради прийняття якого були необхідні «слухняні делегати». Це, звісно, Статут Нотаріальної палати України.
Ознайомившись із цим документом та для порівняння зі Статутом колишньої Комуністичної партії Радянського Союзу (КРПС), як фахівець-юрист, так і пересічний громадянин, не може не дійти висновку, що Статут колишньої КПРС, хоча б за змістом, є взірцем устрою демократичної організації.
Чому? Спробуємо проаналізувати.
Так ось, згідно зі Статутом – Нотаріальна палата України є недержавною і неприбутковою професійною організацією, яка об’єднує всіх нотаріусів України на засадах обов’язкового членства. НПУ є організацією, яка здійснює професійне самоврядування у сфері нотаріату. Професійне самоврядування нотаріусів функціонує на засадах законності, гласності, демократичності, колегіальності, виборності, обов’язковості членства нотаріусів та виконання рішень органів професійного самоврядування… забезпечення рівних можливостей доступу нотаріусів до участі у професійному самоврядуванні.
Читаючи ці рядки, постає перед очима картина виборів 7 березня 2013 року нотаріусами області делегатів на з’їзд, які мали проголосувати за цей документ, і відразу постає питання: чому державний чиновник обласного рівня взяв занадто активну участь у нібито демократичному дійстві зі створення підлеглими і підконтрольними особами зовсім недержавної та неприбуткової організації. Але про це далі. Спочатку про самоврядування.
Якесь дивне, за цим Статутом, у нотаріусів виходить самоврядування. Щоб таке самоврядування відбулось, слід здійснити доволі нехитру схему: цей «хтось з Києва» зобов’язує начальників головних управлінь юстиції в областях провести збори з обрання делегатів на з’їзд, попередньо внісши в робочу групу довірених осіб, які повинні попрацювати зі «слухняними делегатами», яких внесуть в список. Звісно, ці делегати не повинні мати жодної особистої думки щодо подій на з’їзді і голосувати одностайно під керівництвом представника робочої групи. Завдання начальникам головних управлінь юстиції – не допустити потрапляння в делегати будь-яких осіб, що могли б критично віднестись до того, що відбуватиметься на з’їзді; всі делегати наперед знають і голосують за того, кого за вказівкою слід обрати Президентом нотаріальної палати, і, не дай Боже, допустити будь-яку альтернативу. Після такої підготовки процесу виборів, майбутній Президент НПУ знає, що тільки він буде обраний Президентом, з купкою наближених готує Статут для себе і челяді.
При цьому обговорення проекту цього Статуту в колективах нотаріусів не передбачається, проект на відповідних сайтах не публікується, а самі делегати на з’їзді його заслуховують вперше, але змушені голосувати, якщо вже зголосились на таку місію.
У статті «Нотаріат іде вперед… до СРСР» від 21.03.2013 року повідомлялось, що тому самому Попову, члену робочої групи в області з підготовки з’їзду, за кандидатуру якого як делегата не проголосували нотаріуси області, із залу надійшло запитання щодо роз’яснень завдань делегатів, тобто яка конкретна місія на них покладається, які питання будуть обговорюватись на з’їзді, за що делегати повинні голосувати? Конкретної відповіді не прозвучало і, звісно, ні слова про Статут.
Ще б пак, обговорення Статуту – найголовнішого документа, за яким повинна жити нотаріальна спільнота України, не входило в плани його створювачів і, слід думати, цей самий Попов про ці плани добре знав.
Хіба могли б нотаріуси України погодитись з прийняттям такого Статуту? Жодний диктатор Радянського Союзу не наважився на прийняття подібного Статуту КПРС. Тому в Статуті Комуністичної парті в період одного з найнедемократичнішого періоду життя країни, хоча б для вигляду, містились положення про обрання керівників та членів керівних органів низових ланок членами цих первинних організацій та передбачався порядок делегування представників первинних організацій до центральних органів партії.
А ось Статут НПУ – професійної організації країни, яка прямує до Європейського Союзу, декларуючи функціонування на засадах демократичності, виборності та забезпечення рівних можливостей доступу нотаріусів до участі у професійному самоврядуванні, передбачає лише присутність нотаріусів на виборах делегатів на з’їзд під керівництвом адмінресурсу, як переконуємось, з відповідною процедурою їх проведення, яку аж ніяк не можна назвати демократичною. На цьому «самоврядування» для нотаріусів закінчується. Тому що, згідно зі Статутом, слухняні «депутати-списочники» одностайно голосують на з’їзді за вже визначену кандидатуру Президента. Президент НПУ в свою чергу вносить подання на кандидатури в Раду НПУ та Інспекцію з питань професійної відповідальності нотаріусів.
Оскільки згідно Статуту, органами НПУ є: З’їзд нотаріусів України, Рада НПУ, Президент НПУ і т.д., то насправді якщо врахувати, що кандидатури в Раду НПУ вносить Президент НПУ, ці два органи – Президент і Рада НПУ, за послідовністю міняються місцями. За запропонованих Президентом кандидатів в Раду НПУ «слухняні делегати» повинні так само голосувати одностайно.
Ось і виходить, що не колективи безпосередньо обирають своїх представників у вищий орган професійної організації – Раду НПУ, а підбираються за вподобанням Президента НПУ. До речі, таких членів Ради НПУ лише 15, включаючи і Президента НПУ, а отже не передбачалось представлення кожної області, Автономної Республіки Крим, м.Києва та м.Севастополя, хоча б по одному представнику.
Верхом «демократичності і виборності» згідно Статуту є те, що члени Ради НПУ обираються за поданням Президента НПУ, а пізніше ту ж Раду очолює знову ж таки Президент НПУ.
А що ж до «самоврядування» на місцях – тобто в областях, то Статут не передбачає жодних виборів самими колективами не тільки представників в Раду НПУ, але й уповноважених представників. Виявляється на місцях знову ж таки за поданням Президента НПУ попередньо визначені Президентом НПУ члени Ради НПУ призначають уповноважених представників, з дозволу сказати, таких собі наглядачів, або влучно на російській мові «смотрящіх».
І якщо взяти до уваги, що ті наглядачі уповноважені контролювати дотримання нотаріусами правил професійної етики, до чого можна віднести і відвідання нотаріусом якого-небудь закладу, що на думку наглядача є сумнівним, і готувати подання про такі порушення на розгляд Інспекції з питань професійної відповідальності нотаріусів, то членів НПУ, незгідних з діями «демократичного керівництва», в НПУ, звісно, ніколи не буде.
Продовження статті читайте згодом на OGO.ua.
