Хто міг передбачити, що в епоху прогресу та розвитку технологій людство масово впадатиме у дитинство? Що мільйони дорослих почнуть забувати про реальне життя, щоб грати у комп’ютерні ігри… Підкорювати невідомі всесвіти, рятувати прекрасних принцес, перемагати жахливих чудовиськ, будувати власні імперії, перетворюватись на пілотів “Формули 1”, стратегів, магів, мутантів, героїв пост-ядерного світу, ігноруючи найголовніше — власну сім’ю…
Серед сучасних геймерів-ігроманів зустрічаються різні люди — охоронники, керівники великих компаній, домогосподарки, журналісти, художники і, звичайно ж, програмісти, дизайнери та системні адміністратори. Їх у більшості об’єднує не тільки гра, а й статева приналежність. Більша частина ігроманів — чоловіки. Для них реальний світ нудний, нецікавий і повний небезпек. Внаслідок цього вони намагаються жити в іншому світі — віртуальному, де все дозволено, де вони встановлюють правила гри.
Ніч перед монітором
Серед ігроманів трапляються такі, що ставляться до свого захоплення спокійно і розуміють, що гра — це не життя. Однак зустрічаються ті, для кого гра — це спосіб віддалитись від реальності. Тут і починаються серйозні проблеми. Гра замінює таким людям реальний світ, внаслідок чого виникають проблеми у сім’ї, на роботі. Психологи та психотерапевти наголошують на тому, що подібним захопленням найчастіше “переймається” чоловіча половина людства, проте серед прихильників віртуальних ігор трапляються і жінки.
— Це, мабуть, хвороба сучасних чоловіків, — розповідає рівнянка Ірина. — Спочатку я думала, що до 30 років все пройде. Але уявіть собі, що мій чоловік заразив цією заразою мого батька — дав йому пограти у “Сталкера”. Так тепер той весь час сидить на роботі і бавиться. Я постійно повторюю, що комп’ютерні ігри — для пенсіонерів! Зараз потрібно жити та насолоджуватись життям. Декілька років тому сама пробувала різні онлайн-ігри, на власному досвіді переконалась, що вони “засмоктують”, впливають на психіку і свідомість.
У подібній ситуації опиняються чимало жінок, проте у більшості вони обирають роль конкуренток комп’ютерних ігор. Психологи пояснюють це тим, що у жінок не настільки укорінене бажання перемагати та завойовувати.
Рівнянка Наталія розповідає, що її 30-річний чоловік Сергій постійно ввечері грає в комп’ютерні ігри.
— Мені набридло, кожного вечора він лише одним зайнятий: комп’ютерною грою, таке враження, що йому більше нічого не цікаво. Хоча він мені допомагає по господарству, і з дитиною, коли прошу або сварюся. Він же пояснює, що комп’ютерна гра — це спосіб відпочити. Каже мені: от ти дивишся телевізор, а я граюся. Це так мене дратує! З цим боротися не знаю як. Інколи так роздратує, що відключаю комп’ютер — і на тому все.
Комп’ютер чи дружина?
Самі ж представники чоловічої статі таку незвичну любов пояснюють доволі просто — “це спосіб розслабитись та відволіктись від буденних проблем”. Таким чином вони отримують необхідну дозу релаксу.
— “Геймером” себе не вважаю, — ділиться 29-річний рівнянин Володимир. — У моєму розумінні це “збочені” люди, що купують задорого спеціальні клавіатури, мишки і вдосконалюють майстерність з ранку до ночі, а то і не одну добу поспіль. Вони об’єднуються у команди, беруть участь у геймерських змаганнях — думаю, це вже певна субкультура. Сам граю нечасто. Віддаю перевагу стратегічним іграм, де весь час треба вирішувати питання, що перетинаються з реальною економікою: що наразі актуально — “гармати чи масло”. Також люблю “побігати” у “Контрстрайк”. У цій класиці завжди принципово граю проти терористів — “завалив” їх кілька десятків, розслабив мозок, і знову можна до роботи.
Якщо ставити питання руба, відповідь однозначна: з жінками значно приємніше. До речі, стосунки — це теж свого роду гра. Складна і цікава. І проходиш її без “зберігань”, які в комп’ютерних іграх дозволяють виправити помилки.
Словом, поринаючи у віртуальний світ, варто пам’ятати — грою можна розважитися, та не більше. Робити з неї свій спосіб життя не варто!
