Сказати, що Скрипка перебуває у внутрішній еміграції (там, де зараз живе переважна більшість креативного класу українців) теж не можна – він продовжує впливати на суспільний простір. Але якщо раніше він міг зайняти жорстку позицію і дуже різко висловлювати власні думки, то зараз співак оминає гострі кути.
“Українська правда. Життя” поговорила з “дорослим” Скрипкою про модель ідеального суспільства, особливості національного характеру і справжні цінності.
– Якби тільки від тебе залежало, якою має бути Україна, як все було б?
– Як “Країна мрій”.
– Зранку до ночі всі співали б і танцювали?
– Так. Там є і майстри, хтось майструє, потім танцює. Харчувалися б імбирним чаєм і здоровою їжею. Жили б десь 150-160 років. Не ходили в супермаркет. Якщо б ми перестали ходити в супермаркет і купувати синтетику, то супермаркетам довелося б приваблювати нас чимось іншим. Вони почали би імбирний чай продавати і більше усміхатися.
Чому люди сумні? Бо думають, що вони залежні від зовнішнього світу. А коли ти сам починаєш бути домінантою, то вибираєш те, що подобається.
Всі знають, що в транспорті грубіянять, крутять шансон – і їздять в транспорті. Будуйте життя, щоб не їздити цим транспортом, не слухати шансон. Можна, наприклад, возити з собою диски. Сів у маршрутку – диск подарував водію, і поки їдеш, слухаєш нормальну музику. Вийшов – все, нормальний настрій, тебе не завантажили.
– Ти щасливий?
– Глобально – щасливий.
– Що саме є умовою твого щастя?
– Як співалося, є тільки мить між минулим і майбутнім, ця мить називається “життя”. Тобто ти спираєшся на минуле, воно тебе підтримує, але обов’язково мусить бути перспектива, стріла. Ти сидиш зверху на стрілі, десь посередині. Коли все збалансовано центрально – ти летиш вперед. Тоді все круто.
– Чому українці такі нещасливі?
– В мене є дуже проста відповідь. Українці такі нещасливі, тому що вони нещасливі.
– Дуже буддиська відповідь. В Південо-Східній Азії люди дуже бідні.
– Але щасливі.
– Так. Їм дуже важко, але немає такої депресивності.
– З іншого боку, ми теж узагальнюємо. Українці не всі нещасливі. Я є частиною українського етносу, я щасливий. Є люди реалізовані.
– Кожного разу, повертаючись до Києва, даю собі обіцянку незважаючи ні на що, усміхатися і не впускати сумні думки. Мене вистачає на три дні. Зранку виходиш на вулицю, або ввечері в супермаркет, і бачиш довкола похмурі обличчя.
– То не заходь в супермаркет. Йди на базар. Там веселіше, на базарі краще. Є рецепт: обирай місця, де більше усміхнених людей.
– Які в тебе справжні цінності?
– Спілкування, бажано з гарними людьми, яких знаєш і які цікаві. Чим якісніше спілкування, тим краще життя. Я думаю, це основне. А потім – антураж: побут, харчування, музика, робота. Якщо побудувати таку схему, то все йде від спілкування.
– Ідеї для творчості під час спілкування приходять?
– Ідеї приходять на самоті. Треба сконцентруватися на задачі, і тоді приходить рішення, залежно від таланту, ресурсу. Треба вміти поставити задачу. Наприклад, треба придумати назву альбому. Виділив час – і все, прийшло. Якщо не виділити час, воно саме не прийде. Ти ж кажеш, що часу немає, ми бігаємо постійно. Я не знаю, як раніше люди жили, але на сьогоднішній день…
– Стосовно національного характеру. Якось слідкувала за полемікою в блогах, там була така теза – українці не люблять ні владу, ні гроші, бо якби любили, ми б жили в значно кращій країні.
– Так, абсолютно вірно. Українці не люблять ні гроші, ні владу, бо вони інтроверти.
– А ти?
– Я з іншої епохи – з Радянського Союзу. Мені треба адаптуватися під цей світ. Я – інтроверт, але працюю, розвиваю свою екстравертивну сторону.
В принципі, весь цей рок-н-рол і всі ці стадіони – це був результат спочатку несвідомої праці. У мене взагалі в дитинстві була проблема великих скупчень людей. Для мене було шоком спілкуватись з людьми, якщо їх більше п’яти.
Причому це дуже сильна штука була. Мені було складно з дітьми спілкуватися, в школі було складно. Я читав театральну літературу, такий самий феномен був у Михайла Чехова, геніального актора ХХ століття. Він якось на сцені це компенсував.
– Чому українці один одного не люблять?
– Ні, люблять. Українці – це типова романтична, лірична натура. У них з комунікацією проблеми. Вони люблять природу, жінок, їжу, життя.
– Але сусідів – ні.
– Проблеми з комунікацією. Українці не вміють спілкуватися. Одне діло – любити чи не любити, а інше – вміти спілкуватися. Наприклад, одесит ніколи не скаже, він тебе любить чи не любить, але він вміє дуже класно спілкуватися. Чому Одеса майже найбагатше місто України? Бо вони комунікабельні.
– Моє враження від Одеси інше – найбільш хамське місто.
– Це так здається. Нам, інтровертам, завжди екстраверти здаються хамами. Тому що вони влазять у наш кокон. А для екстравертів інтроверти – просто загальмовані ідіоти. Ми їм здаємося дурними, бо не говоримо постійно, свої думки тримаємо всередині.
– Яке місце в твоєму житті займає релігія?
– Бог є, звичайно. І є інтерпретації бога. У кожної людини своя інтерпретація бога. Є ще інституції церкви, які експлуатують інтерпретацію бога. Коли ти починаєш ходити по церквах, тобі починають розказувати, що богів дуже багато, і наш бог найкращий.
Церква – це місце сили. Там молиться дуже багато людей. Взагалі церква для чого побудована? Для того, щоб свої таємні містичні обряди використовувати в позитивному сенсі. Тобі треба, наприклад, побажати здоров’я своїм близьким (наприклад, якщо хтось із близьких у небезпеці).
Треба вибрати гарну церкву, гарну молитву, ікону правильну – і все, воно працює, якось добробут, здоров’я поліпшується. Це реально працює. Не можна ж обманювати людей стільки тисячоліть.
– Про родину хочу спитати. Хто в домі хазяїн?
– Я.
– Не вірю, що маєш на це час. Всі-всі рішення приймаєш?
– Тактичні – ні, стратегічні – так.
– Ти вирішив стати батьком у зрілому віці. Чому так сталося?
– Прочитав одну розумну книжку. Там написано, що в давнину люди жили не так, як ми. Дійсно, люди народжували дітей молодими, але виховували дітей баби з дідами. Діти дітей не виховували.
Соціальна проблема на сьогоднішній день полягає в тому, що виховують дітей незрілі люди. Як піврішення – це народжувати дітей пізно, коли ти більш-менш можеш свідомо їх виховувати. Раніше я був не готовий.
– Якось чула, що Олег Скрипка такий ревнивий, що власну дружину нікуди не відпускає. Це справді так? Чи це рішення Наталки – уникати публічності?
– Є світ зовнішній і світ внутрішній. В давнину українська хата чи будь-який дім був таким: є парадний вхід, а є чорний вхід-вихід. От і все. Ти показуєш чужим людям парадний вхід, гості сюди заходять, всі свої користуються дверима ззаду. Одна мудра людина сказала, що чоловік пахне вітром, а дружина – димом.
Чоловік – це паблік-рілейшнз, а дружина – кризовий-менеджер.
– Як ти вважаєш, творчість – це привілей?
– В ідеальному суспільстві, утопічному, якщо ти щось робиш своїми руками, це мусить бути тільки з творчим підходом. А всю чорну роботу мусять робити машини чи емігранти, як в Європі чи Америці.
– Емігранти – не люди?
– Для них – ні, ясна річ. Це кастове суспільство. У світі очевидна кастовість. Є золотий мільярд, є країни другого світу, як ми, наприклад, а є країни третього світу. Іноді ми з українським паспортом, як громадяни третього світу – приїжджаємо в якусь країну і починаємося виконувати роботу, яку, як правило, в ідеальному суспільстві мусять робити автомати.
– Згадую наші колишні суперечки стосовно національного характеру і мови – блискавки літали. Зараз дивуюсь, ти став дуже врівноваженим. Що трапилось?
– Вік просто. Я думаю, що всі заспокоїлися. До речі, це завдяки Ющенку-Януковичу. Це такі нібито полярні чувачки, а насправді все те саме. Ти розумієш, що полярність ілюзорна. Що помінялося? Нічого не помінялося. Так, нюанси.
– Чи змінились переконання? Наприклад, стосовно мови.
– Це питання освіти. Я хочу, щоб люди правильно харчувалися, правильну музику слухали, розмовляли українською. Це для мене єдине.
Завжди треба створювати домінанту. Ти створюєш домінанту і нічого не забороняєш. От і все.
– Та тобі все одно деякі речі не подобаються. Куди направляєш агресію?
– В роботу.
– Всі бояться?
– В мене вже декілька разів був такий досвід, коли ти реально щось робиш, йде складний процес – зйомки кліпу. А насправді ти куриш бамбук, смієшся і розказуєш анекдоти. А весь процес йде.
Коли в тебе є знання, весь процес організований – все йде. Ти ніби сидиш у потязі і п’єш чай. Знаходиш модель спілкування, коли не треба кричати. Ми ж всі розуміємо, що кричати і щось виборювати – це не дає ніколи результату, ніколи.
– Не згодна, агресія може примусити ледаря щось зробити.
– Твоя агресія – це одна з умов, обставин. Мені здається, що можна побудувати такі умови без крику і примусу, що людина просто зробить свою роботу.
