Пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, — це не лише шана, а й відповідальність. Відповідальність говорити їхні імена, розповідати їхні історії та не дозволити забути ціну свободи. Одним із таких захисників є капітан 21-ї окремої бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України Дмитро Люлюк із позивним «Тихий». Сьогодні його рідні збирають підписи під петицією про присвоєння йому звання Героя України (посмертно). Історія Дмитра — це історія сили, відданості та любові до родини й Батьківщини.
Дитинство, характер і вибір життєвого шляху
Дмитро Люлюк народився 14 лютого 1987 року в місті Ізяслав Хмельницької області — у День закоханих. Із самого дитинства він вирізнявся характером: упертим, сильним і водночас справедливим.
Його мама, Людмила, згадує сина як дитину, яка завжди стояла на своєму і з ранніх років проявляла внутрішню силу:
«Ходити, говорити та робити перші пустощі Дмитро почав уже в перший рік життя. Бувало, що ми ставили його в куток за якісь витівки. Він стояв там, тупотів, але ніколи не просив вибачення — стояв на своєму, доводив свою правоту. Вже тоді було видно, що він не здається».
Ім’я для сина обирали довго, але згодом стало зрозуміло — воно було символічним:
«Я хотіла назвати його Антоном, але свекруха наполягла на імені Дмитро. І з часом син сам казав: “Як добре, що мене не назвали Антоном”. Це ім’я йому дуже пасувало. Він був бійцем по життю», — розповідає мама.
З дитинства Дмитро не терпів несправедливості. Захищав слабших, підтримував молодшого брата Миколу, для якого був не лише родичем, а й прикладом. Родина для нього завжди була опорою, а слово «брат» мало особливе значення.
Після школи Дмитро вступив одразу до двох навчальних закладів, але свідомо обрав військовий інститут. Займався спортом, зокрема армреслінгом, мав численні нагороди та здобув звання кандидата в майстри спорту.
Служба, Маріуполь і мінування
Військова служба стала для Дмитра продовженням його характеру та життєвих принципів — допомагати й захищати. З 2009 року він служив у лавах Національної гвардії України, отримав відзнаку «10 років сумлінної служби». 8 лютого 2022 р. у складі ротно-тактичної групи Дмитро виїхав до м. Маріуполь на ротацію, яка мала тривати 3 місяці. Їхня бригада була розташована в аеропорту, де безпосередньо виконувала бойові завдання.
24 лютого 2022 р., коли розпочалося повномасштабне вторгнення, згідно з наказом командирів тактична група перемістилася на іншу позицію, де тримала оборону в повністю оточеному Маріуполі. Березень. На дворі холод, мороз, бої не стихали ні на хвилину. Дмитро разом зі своїми побратимами до останнього утримували позиції та відбивали ворога на околицях міста.
15 березня 2022 р. Дмитро нарешті виходить на зв’язок. Розповідає, що магазини вже всі розбомблені, їжі майже немає, але завдяки небайдужим людям вони ситі. Живе на зупинці, у нього навіть є диван та буржуйка, де можна зігрітися, тому «у нас усе ок, тримаємось», — казав завжди з посмішкою на обличчі. Вже на той час група підпорядковувалася НГУ «Азов».
Був наказ командирів відступити та перенаправитися на комбінат «Азовсталь». Увесь цей час територія меткомбінату зазнавала бомбардувань, авіаударів, спроб штурму з боку російської армії. Військові та цивільні, які залишалися на «Азовсталі», відмовлялися здатися росіянам — вони намагалися вижити без достатніх запасів води, їжі, медикаментів та боєприпасів, без можливості поховати загиблих.
У квітні Дмитро отримав численні поранення та контузії під час бойових завдань, але продовжував їх виконувати. Побратими розповідали, що Дмитро так замінував міст і поля, де висаджувався російський десант, що ті підривалися на місці й не могли потрапити до «Азовсталі».
Багато хлопців, які повернулися з полону, розповідали, що Дмитро завжди допомагав пораненим побратимам, піклувався про них, незважаючи на свій стан. Зв’язок із рідними був рідкісним і надзвичайно цінним. Родина надсилала йому відео маленької донечки Даринки — саме вона була його найбільшою любов’ю і сенсом життя.
Зворушливе вітання для мами
«З 6 на 7 травня він дуже важко добирався до бункера, де був зв’язок. Йому було дуже важливо привітати мене. Його бачили того дня — втомлений, у брудному одязі. Але він дійшов. Помився, перевдягнувся і надіслав нам фото. Ми навіть не одразу його впізнали… Погляд був інший. Наче йому не 35, а всі 60 років», — розповідає мама.
Про умови, в яких тримали оборону захисники, Дмитро говорив коротко, але чесно:
«Мамо, схудли всі. 10 ложок супу на день. Але ти не хвилюйся. Ми наїдаємося. Шлунки стиснулися».
Разом із побратимами він боронив Маріуполь і тримав оборону на території заводу «Азовсталь» — місця, яке стало символом незламності українських воїнів. Навіть поранений, Дмитро не залишив позицій: допомагав іншим і виконував бойові завдання до кінця.
8 травня 2022 року під час авіаудару по «Азовсталі» капітан Дмитро Люлюк загинув.
Пам’ять, нагорода і петиція
Звістка, яка остаточно підтвердила загибель, прийшла лише через понад два роки. Майже три роки родина продовжувала пошуки та подавала Дмитра до всіх можливих списків, сподіваючись знайти свого рідного чоловіка й батька живим у полоні.
Побратими Дмитра, які повернулися з полону, повідомляли, що він, ймовірно, загинув. Однак рідні не втрачали надії на краще й продовжували пошуки. 6 грудня 2024 року рідним повідомили, що ДНК збіглися. 18 лютого Дмитра провели в останню путь у рідному Ізяславі, поховавши з військовими почестями на Алеї почесних поховань.
Дмитро Люлюк назавжди залишиться в пам’яті побратимів як відважний, надійний і принциповий командир. Людина, яка не ховалася за спинами інших і завжди йшла вперед.
За свою службу він був нагороджений такими відзнаками:
– 10 років сумлінної служби “Наказ командувача Національної Гвардії України “від 21.03.2019
-10 років сумлінної служби “Наказ командувача Національної Гвардії України “від 03.03.2021
-Нагрудний знак “ Заслуги перед містом 3 ступеня “м. Кривий Ріг від 13.02.2025
– Державна нагорода України — “Орден Богдана Хмельницького 3 ступеня “за особливі заслуги у захисті державного суверенітету,територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України посмертно.
Сьогодні родина захисника ініціювала петицію про присвоєння Дмитру Люлюку звання Героя України (посмертно). Це не лише про нагороду — це про справедливість, пам’ять і вдячність.
Підтримати петицію можна на офіційному сайті електронних петицій Президента України.
