84-річний Юхим Царук із села Дубняки на Рівненщині вже понад шість десятиліть займається бджільництвом.
Про його життя, самотню старість, занепад села та масову загибель бджіл у 2025 році розповіли журналісти «Суспільного».
Чоловік зізнається, що з роками життя стає дедалі складнішим. Каже, дедалі важче ходити, а самотність дається взнаки після смерті дружини та зникнення колишнього сільського укладу.
«Колись було веселіше — було з ким поговорити. А тепер уже нікого. Хто старого любить? Кому він треба? Я ніколи не думав, що буду старий, але це чекає кожного», — ділиться Юхим Царук.
Пасіка стала для нього справжнім порятунком і сенсом життя. Саме вона допомагає триматися й не втрачати бажання рухатися вперед.
«Мало хто доживає до моїх років. Мене пасіка рятує. Старість — не радість, але треба ворушитися. Бджоли не кусаються, якщо їх не злити. Я влітку ходжу майже роздягнений — і нічого», — з усмішкою розповідає пенсіонер.
Та 2025 рік став справжнім ударом для пасічника — більшість бджіл загинули.
«Поля травили, поруч засіяли соняшник. Мед ще є, а бджіл — немає. Було 12 вуликів, залишилося лише два. Хто кого попереджає? Бджола летить туди, куди бачить», — каже чоловік.
Село Дубняки розташоване за 15 кілометрів від Сарн. Нині тут залишилося лише 28 будинків, половина з яких пустує. Постійно проживають у селі 33 людини.
Юхим Царук з болем згадує минулі часи, коли село жило й розвивалося.
«Колись це був гарний хутір: корови, колгосп, люди. А тепер — нічого. Залишився “пшик”. Одна-дві хати. Але я тримаюся: все роблю сидячи — і город саджу, і квіти вирощую. Літом тут така краса. Треба рухатися, бо як тільки ляжеш — усе», — підсумовує старожил.
Джерело: Суспільне
