Вперше він став на захист Батьківщини у 2014-му — добровольцем. Воював під Маріуполем. Потім доля завела його за кордон: певний час Олександр жив в Іспанії, викладав історію та право в українській школі. Але навіть на відстані завжди залишався “вдома серцем”. І коли стало зрозуміло, що повномасштабна війна неминуча — без вагань повернувся.
“Зібрав речі — і додому. Бо з таким сусідом війна — це лише питання часу”, — згадує Олександр.
Він знову у строю. Бойові завдання на найскладніших ділянках фронту: Часів Яр, Куп’янськ, Херсонщина. У листопаді 2024 року під час виконання бойової задачі “Колектор” підірвався на міні. Побратими витягли його з-під обстрілів, завдяки чому він залишився живим.
“Я вижив, бо мав якісне спорядження. Не жалів грошей на броню. І добре, що поряд були ті, хто не кинув. Справжні”, — каже боєць.
Сім операцій, важка реабілітація — і знову в робочому режимі. “Колектор” не чекає, поки біль мине — займається спортом, зокрема карате, тренується з побратимом, який є чемпіоном Європи. Спорт став для нього способом відновлення не лише тіла, а й духу.
“Повернуся у стрій, якщо дозволить здоров’я. Якщо ні — залишуся в армії, але на іншій посаді. Головне — бути корисним”, — ділиться він своїми планами.
Його слова прості, але в них — глибока правда. “Не всі мають воювати. Але всі мають робити своє. Тил важливий не менше. І повага до військового — це теж фронт”.
Олександр не боїться говорити про те, що болить. Про байдужість, про несправедливість у мобілізації, про страх, який відчуває частина цивільних. Але він вірить — саме чесність і правда мають формувати спільну свідомість і єдність у дії.
Це людина, яка зробила свій вибір двічі. І обидва рази — на користь України. Це людина, яка не шукає легких шляхів, але завжди шукає, як бути корисною. Це людина, яка вміє вчити — і словом, і прикладом.
“Колектор” — частина нашої сили. Сила, що не піддається, навіть коли важко. Сила, що тримає фронт і в строю, і в тилу.
