На осонні — соняшники сонні,
Біла хата в стишенім саду…
Дні мої. солодкі і солоні,
Давні дні й донині на виду.
Те далеке і безмежне літо,
Незбагненне, дивне і ясне,
Світить мені, світить мені, світить.
Всі літа освітлює мене.
Тиша та озветься і долине,
Піднебесним дзвоном загуде.
Стежкою від хати на долину
Ранок за собою поведе.
Босоніж і стрімголов збігаю –
Оксамитом стелиться трава.
Із розмаю вранішнього гаю
Дивляться незвідані дива.
Синь небесна, сонце буйногриве…
В мить оту відкрилося мені
Серед тих всіх див найбільше диво –
Неповторні пахощі земні.
Я ловив той дух живий в долоні
По долині, по крутих горбах,
Пахощі солодкі і солоні
Відчував, мов легіт, на губах…
В днях дрібних, суєтних, швидкоплинних
На шляхах, в пилюці і смолі,
Дожене, долине і зупинит
Дивний запах рідної землі.
Чорна моя, чорна й колоскова,
В травах, квітах, в стеблах і корінні,
Вірою, надією, любов’ю
Ти за мною ходиш і донині.
В цій долині, наче на долоні,
На долоні рідної землі…
На осонні — соняшники сонні,
Біла хата в білому селі.
