Ми прийшли з давнини, з глибини правіків,
З родових попелищ, з підневільної скрути.
Ми — таки проросли із могил козаків.
Поза нами — козацькі редути.
Поміж нами є всі: і свої, і чужі,
І рідня, і «братва», і голота, і панство.
На козацькім редуті, на вічній межі
Нас не раз полишало гетьманство.
Дяка Богу, ще є поміж нас Богуни!
Може, виведуть знов із багнкжи хохлацтва
Ти, надщерблений дзвоне, гучи-стугони,
Хай злітаються душі козацтва.
Повростали у пам’ять камінні хрести.
Нам стояти на смерть, або гнити в неволі
Українонько, дай нам до тебе прийти
Й помолитись на Плосківськім полі.
Піднімімо серця до високих небес —
Ми ж Покровою ще не забуті.
Її Син у тортурах вмирав — і воскрес,
Аби встояли ми на редуті.
