Цвіте азалія, мій друже
Максим Рильський.
Немов надії жар
Палахкотить
Цвітінням тим
У світанковій тиші.
А чи отак
Серед моїх боліт
Гарячим полум’ям
Земля поліська дише?!
Азаліє,
Вулкане між гаїв!
Ні, не кляну
Твою підступну повінь.
Догадуюся:
Колір твій – з любові…
В отруту ж вилились
Образи всі твої.
