Ржавіє циркулярка і багор,
Сокира й та без діла почорніла.
Обличчя в безгомонні – як чорнило.
Недобудований стоїть собор.
Щось там не склалося, не склеїлось таки.
Комісія знайшла якісь технічні вади.
Всі думали: будова стала на день,
А вийшло, що зав’язані роки.
І вузол той твердющий, наче камінь,
Затягнутий вітрами з оболонь.
Його не розірвати вже й зубами,
Й сокира виривається з долонь.
Шепоче скептик: «Братися не треба,
Якщо й на цвях грошей не вистача…»
Але собор підтримує вже небо,
Трима надію на своїх плечах.
І в душах щось таке святошне будить,
Що вруниться і істина, і суть.
Проходять мовчазні повз нього люди
І, хрестячись, надією живуть.
