Про це та інше — у відвертому інтерв’ю проекту “Молоді імена Рівного”.
— Олександре, що першим з’явилось в твоєму житті — захоплення фотографією чи екстремальним спортом?
— Важко сказати. Все відбувалось паралельно. Ази фотографування я переймав від свого батька, відомого фотохудожника Сергія Бусленка, ще малим. Адже не звертати уваги на таке цікаве заняття було просто неможливо. Так, першу фотокамеру “Смена” мені подарували якраз перед першим класом. Робив тоді для однокласників перші фотосесії (усміхається — авт.). Хоча на екстрім мене теж з дитинства тягнуло. Коли мені було три роки, вирішив на триколісному “Гномі” виїхати на стіну. Мені здавалось, що розженусь, проїду по стіні, як у цирку, і скочусь назад. Трюк вдався не повністю. Я впав і зламав руку. Дякувати Богу, це був перший і останній перелом у моєму житті. Як то кажуть — з тієї пригоди зробив потрібні висновки.
— Ти був одним з ентузіастів велосипедного екстріму в Рівному? Як твій триколісний велосипед еволюціонував до повноцінного велобайка?
— “Гнома” змінив “Дружок”. Ним я їздив по лавці у парку… А потім уже й дорослий велосипед. Поступово з друзями пробували виконувати на велосипедах і різні трюки. Тоді, у дев’яностих, не було Інтернету, і збирали інформацію про різні трюки по крупинках. Бачили, як хлопці за кордоном на велосипедах долають перешкоди, скачуть. Методом спроб, помилок і синців опановували різні техніки. Втім, для мене це було більше хобі, а не спорт. Хлопці займались тріалом постійно, брали участь у різноманітних змаганнях. Я ж допоміг провести одне зі змагань у Рівному. А потім більше зосередився на подорожах та фрірайді — їзді по складних природних або штучних спусках. Таким чином підкорював круті спуски й на Рівненщині, у Карпатах та в Криму. Відчуття — неперевершені. Кілька годин з велосипедом та спорядженням йдеш у гору. А потім спускаєшся на велосипеді за декілька хвилин. Вони того варті!
— Багато велосипедів змінив, часто ламались?
— Всяке бувало. Екстремальні умови спуску не кожне залізо витримає. Бувало, що навіть рама ламалась. А велосипеди міняв нечасто. Швидше деталі змінювались.
— Фрірайдом професійно не було бажання займатись?
— Брав участь у етапі Кубку України. Втім, далі не пішов — це знову ж таки більше захоплення. А пізніше за порадою лікарів з велоекстрімом довелося зав’язати. Тепер переважно користуюсь шосейним велосипедом, він зручний для подорожей. А поїздки в гори намагався суміщати з іншим видом спорту — скелелазінням.
— Ти ще й це встигав? Все, як у Володимира Висоцького, — “Парня в горы тяни, рискни…”?
— Власне це захоплення різнопланове. Адже можна займатися класичним лазінням по скелях. Я захоплююсь ще й болдерінгом. А це не підйоми на невелику висоту, а в першу чергу — на складність. Зараз з однодумцями тренуємось на обладнанні у ЗОШ №2. До речі, це дуже корисно для спини — тренуються всі м’язи. А на виїзді, мабуть, найбільше штурмували скелі Криму. Добре полазив свого часу і на Скелях Довбуша у Карпатах. Там кам’яні урвища хоч і не буде високі, але для болдерінгу достатньо складні.
ПОВНЕ ІНТЕРВ’Ю З ОЛЕКСАНДРОМ БУСЛЕНКОМ ЧИТАЙТЕ У СПЕЦПРОЕКТІ “МОЛОДІ ІМЕНА РІВНОГО”
– Коли ж встигаєш займатися всіма видами екстріму?
— Один з мої знайомих зробив про мене цікавий висновок: “Сашо, ти вмієш професійно займатися єрундою”. Якщо чесно, то не можу без цього. Подобається випробовувати щось нове, активно відпочивати. Лежати на дивані перед телевізором — то не для мене. Нещодавно захопився слеклайном. Це новий вид спорту та активного відпочинку, який означає ходіння по натягнутій стропі.
— Не чув у Рівному такого. А де ним можна займатися?
— Де завгодно. Для нього лише необхідно натягнути стропу. Наприклад, я розпочинав із кількох метрів. Потім мотузки доводилось носити для тренувань все більше і більше. У нашому місті слеклайн тільки розвивається та завойовує серця і вестибулярні апарати нових прихильників.
— Батько Cергій Бусленко для тебе друг, вчитель чи тільки батько?
— Швидше батько. Хоча це не означає, що я в нього не переймав досвід. Це було ще з дитинства.
— А за низкою твоїх захоплень часу на особисте життя вистачає?
— Намагався все зрівноважувати. Хоча під мій стиль життя довелося більше підлаштовуватися дружині Вірі. Раніше вона не цікавилась екстрімом, велосипедами, скелелазінням. А тепер супроводжує мене.
ПОВНЕ ІНТЕРВ’Ю З ОЛЕКСАНДРОМ БУСЛЕНКОМ ЧИТАЙТЕ У СПЕЦПРОЕКТІ “МОЛОДІ ІМЕНА РІВНОГО”
