Службу розпочав у стрілецькому батальйоні, який згодом увійшов до складу 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Ігор до війни працював у лісництві, тож потрапив до «єгерів» органічно. А ще мав військову кафедру та другу вищу освіту — з менеджменту й управління персоналом.
«На війні головне не статут, а люди. Тут не армія — тут війна. І треба ставитися до людей по-людськи», — переконаний командир.
Свій бойовий шлях Ігор пройшов у тій самій роті, з якої починав — від командира кулеметного взводу до командира роти. Авторитет серед бійців здобував щоденно, на рівних, пліч-о-пліч із тими, хто поруч із ним від першого дня.
Більшість бійців його підрозділу — досвідчені, перевірені часом і боями. Разом вони щодня адаптуються до змін на фронті: нова тактика, нові виклики, нові загрози. Зараз, через ускладнену логістику ротацій, бійцям доводиться довше залишатися на позиціях, адже найбільше втрат — саме під час переміщень, коли ворог активно використовує дрони.
«Наш пріоритет — збереження особового складу. Ми міняємо позиції тільки тоді, коли це найбезпечніше», — каже Ігор.
Попри втому і виснаження, його рота тримає стрій. Бо добре розуміє: якщо вони не зупинять ворога — він прийде до їхніх домівок.
«Ми стоїмо, бо маємо кого і що захищати», — підсумовує «Скорп».
Інформація: Рівненський обласний ТЦК та СП.
