Заслужена журналістка України, засновниця медіа-корпорації «33-й канал» Тетяна Редько стала очевидицею масштабної природної катастрофи в Болгарії. Під час відпустки вона разом із сотнями українців опинилася в епіцентрі нищівного потопу у курортному містечку Еленіте (община Несебр).
Саме тут, у міжсезоння, з початку повномасштабного вторгнення, проживали тисячі українських біженців із розбомблених міст і сіл. Люди, які втекли від війни, потрапили в нове лихо — стихійне.
Початок катастрофи
Все розпочалося ввечері — злива з громами та блискавками тривала до ранку. З вікна четвертого поверху готелю Тетяна бачила, як з ущелини між двома горами хлинула спочатку хвиля багнюки, а за нею — потужна маса води.
«Потоп рухався з неймовірною швидкістю і змітав усе на своєму шляху. Вілли складалися в купу. Перші поверхи численних готелів затопило вже за годину», — згадує журналістка.
Шторм на морі поглиблював хаос: у воду полетіли меблі, машини, паркани, обладнання аквапарків, магазини, речі з квартир.
«Перед очима було три стоянки, набиті авто. І їх за мить не стало. Як і нашого авто. Але тоді матеріальне вже не мало значення. Ми усвідомили, що всі йдемо під воду… Молились», — каже вона.
Друга хвиля — новий жах
Коли вода почала спадати, люди по коліна в багнюці вибиралися з квартир. Евакуації не було. Усім радили підніматися на найвищі точки. І невдовзі стало зрозуміло — недарма.
Знову розпочалася злива — і з гір стрімко зійшла друга, ще потужніша хвиля, яка знайшла собі нові русла. У паніці люди бігли нагору, діти плакали, дорослі кричали.
«На наших очах жінка вчепилась за перила… але її змітає у море. Як і перших рятувальників. У готель привалило знову тонни намулу та десятки авто з верхніх готелів», — розповідає Тетяна.
У пастці між горами
Мікрорайон Еленіте розташований у долині між двома горами — саме це стало фатальним. Коли оголосили евакуацію, ввечері, постало питання: як вибратися з затоплених під’їздів і пройти півкілометра багнюкою до схилу гори, де чекали рятувальники?
Тим часом у будинках почали горіти електрощитки після коротких замикань. А спецтехніки та аварійних служб на місці не було до ранку.
«Так ми без світла і води провели два дні. У багнюці й безнадії», — ділиться журналістка.
Бюрократія замість дій
Коли стихія вщухла, мешканці вимагали евакуації авто та розчистки завалів. Але техніка стояла на пагорбі — чекали комісію з уряду, яка мала все зафіксувати.
«Уявіть, якби в Україні після ракетного удару чекали комісію два дні, а ліквідацію наслідків навіть не починали…», — емоційно каже Редько.
Завдяки наполегливості та журналістському посвідченню їй вдалося дістатися до керівників. Мер Святого Власа визнав, що роботи не почнуться, доки не приїдуть чиновники зверху. Лише після численних прохань та «напору» вдалося евакуювати п’ять автомобілів, шостим було авто журналістки.
Мародери та беззахисність
Поки офіційні служби чекали комісію, на узбережжі почали діяти мародери.
«Нашестя ушлих ромів — вони виловлювали валізи, речі з магазинів, проникали у розтрощені квартири. Десятки людей втратили документи, все, що мали, пішло з водою», — розповідає журналістка.
Місцеві болгари також зазнали великих збитків — йдеться про сотні тисяч доларів. Але багатьом відмовили в компенсації через бюрократичні нюанси забудовників.
Українців залишили наодинці
Особливим болем для Тетяни стала відсутність підтримки з боку українських офіційних структур.
«За весь цей час я не побачила представників нашого посольства. Навіть перекладачів. А там — наші біженці, які знову пережили лихо», — зазначає вона.
Журналістка передавала інформацію міжнародним медіа, щоб привернути увагу до ситуації.
«Це наш прямий обов’язок — підтримати своїх за кордоном у біді. Люди втратили житло, документи, речі вдруге — після війни в Україні», — каже вона.
Життя після катастрофи
Офіційно оголошено про 4 загиблих та 50 зниклих безвісти. Ймовірно, серед них багато українських біженців.
«Не дай вам Боже таке перенести. А мені — пошвидше забути ці кошмарні спогади», — підсумовує Тетяна Редько.
Вона також відзначила різницю між діями українських і болгарських служб:
«Коли ліквідовують наслідки обстрілів в Україні — це небо і земля. Ми вміємо діяти чітко і швидко. Один генерал НАТО сказав, що найбезпечніше місце в Європі зараз — Україна. Бо там уміють давати відсіч. І ворогу, і стихійному лиху».
