Рукоборець з Рівненщини Олег Жох знову на вершині світового армрестлінгу. Після трагедії 2018 року, яка забрала батька, друга і ледь не зламала його самого, спортсмену довелося починати майже з нуля. Він заново вчився працювати травмованою рукою, відновлював тіло й дух, доводив, що його ще рано списувати. Сьогодні він не просто повернувся — він знову домінує на міжнародній арені. Про шлях до вершини – далі.
Така очікувана і потрібна перемога
1 листопада 2025 року у Цюриху (Швейцарія) відбувся один із найочікуваніших стартів професійної ліги армреслінгу — East vs West XX, що зібрав провідних рукоборців світу. Серед учасників — представники України, які традиційно входять до списку найсильніших на планеті. І головною зіркою вечора знову став Олег Жох, незламний чемпіон із Рівненщини.
У ваговій категорії вельтервейту на ліву руку Олег Жох упевнено захистив свій чемпіонський пояс, перемігши латвійця Томса Розітса з розгромним рахунком 4:0. Його виступ був демонстрацією абсолютного контролю, техніки та сили — і вкотре підтвердив статус атлета, якого в професійній лізі вважають практично непереможним.
Після бою Олег несподівано оголосив про амбітні плани:
«Планую піднятися до 95 кг. Там у мене незавершені справи. Потрібно віддати борги», — заявив спортсмен.
Це рішення одразу стало однією з головних тем турніру, адже перехід у важчу категорію обіцяє видовищні сутички з новими суперниками.
Трагедія 2018 року, що змінила все
У листопаді 2018 року дорогою на змагання авто, в якому їхав Олег Жох, потрапило у лобове зіткнення. У аварії загинули його батько та легендарний армрестлер Андрій Пушкар. Сам Олег тривалий час перебував у реанімації.
Отримані травми були надзвичайно важкими. Ліва робоча рука — ключова для спортсмена — зазнала відкритого перелому. У ній і досі стоїть металева пластина:
«Ця пластина зі мною на все життя. Було дуже важко, але я не мав вибору — я мусив повернутися, мусив продовжити», — згадує Олег.
Три роки боротьби за повернення
Олег знову почав тренуватися у тому самому спортзалі, де колись робив перші кроки. Він відновлював кожен рух, починав з базових вправ і знову будував «крюк» — свою фірмову техніку, яку відточував понад 15 років.
Його сила волі стала легендою:
«Хотіли мене списати — не вийшло. Були дуже важкі травми, дуже важко я їх проходив, але ж, дякувати Богу, я тут, я борюся з підтримки всіх, хто мені це допоміг зробити», — каже Олег.
12-й титул дався нелегко: у фіналі чемпіонату світу він спершу програв стартову сутичку, але зібрався і вирвав перемогу. Його тренер упевнений: мета — 20 титулів — більше ніж реальна.
