“Душа літала. Душа злітала…
І пір’ям щедро сипала з небес.
Вона розлуку ними посипала,
Гнів лоскотала, тамувала стрес.
Вона так щиро мріяла про сонце,
Гойдалась на хмаринках почуттів.
А потім стала зазирати у віконця,
Вкривати рани різнобарвям пелюстків.
Вона так часто зазирала у віконця…
Ставало важко відірватись від землі.
Душа хотіла, щоб не боліло,
І раптом все відчула на собі.
Несила встати, розправить крила.
Поскубле пір’я втрачає білоцвіт.
Її терзали, не шкодували.
В калюжі – небо. Змінився світ…
Тепер душа не мріє вічним,
Не сипле пір’ям, не лікує ран.
Не оцінили… і майже вбили.
Приборкати не зможете туман.
Душа зціліла. Сховала крила.
На перший погляд – дикий звір.
Усім збагнути її не сила.
Вже не злетіла. Спустилась з гір.”
“Рядки мої, cвітлини Anna Maria Dali”, – підписала вона.
