Щороку, на третій день Пасхи, з’їжджаються люди, щоби пом’янути сотні українців, які поклали голови в бою за Україну з переважаючими силами військ НКВС і Червоної армії. Але цьогорічне відзначення річниці бою в урочищі Гурби відрізнялось від минулорічних заходів. Після 68 років, які минули з часу Гурбенської битви, у лісах Здолбунівщини знову зійшлись у бою солдати НКВС та вояки УПА.
Цьогоріч вшанування загиблих українських патріотів відбувалось під вибухи, постріли, церковні співи і героїчні пісні. Вперше біля пантеону загиблим воякам УПА не було партійних прапорів і політичних промов. Щоправда, самі політики на Гурбах були. Так, народний депутат Віктор Матчук презентував своєму колезі по парламенту Тарасу Стецьківу криївку, збудовану з дотриманням усіх деталей бункерів вояків УПА, де облаштували музей.
Кажуть, цього дня криївку відвідали більше півтори тисячі людей.
Був на заходах і лідер ВО “Свобода” Олег Тягнибок. Побув на молебні, поспілкувався з прихильниками та поклав квіти до пантеону загиблих вояків УПА.
Тут же, на молебні біля храму Свято-Воскресенського чоловічого монастиря, можна було побачити й депутата облради та голову Дубенської РДА Данила Корилкевича.
Цьогоріч участь політиків обійшлась без політики (вибачте за тавтологію) й обмежилась фінансово-практичною допомогою Гурбам. Музей-криївка була споруджена за кошти народного депутата-опозиціонера “нашоукраїнця” Віктора Матчука, а представник влади Данило Корилкевич пожертвував монастирю 10 тисяч гривень.
Після молебню на присутніх чекала реконструкція частини Гурбенського бою між вояками УПА і солдатами НКВС. Постріли, автоматні й кулеметні черги, залпи артилерії і мінометів. Все це на годину перенесло присутніх на 68 років в минуле. Молоді хлопці й дівчата відбивали атаки наступаючих військ НКВС. Кілька атак було відбито, однак сили виявились нерівні і повстанці вимушені були прориватись через оточення. А солдати, зайнявши позиції вояків УПА, добивали поранених.
Організаторами реконструкції виступив історично-пошуковий клуб “Пам’ять”, а профінансувала витрати на проведення реконструкції бою очолювана Олегом Тягнибоком ВО “Свобода”.
Після бою розпочався фестиваль повстанської пісні.
Участь у ньому взяли такі імениті гурти і виконавці, як “Тінь сонця”, Олександр Смик, Юрко Поліщук.
Також виступив з промовою автор роману “Залишенець. Чорний ворон” Василь Шкляр. Натовпом гуляли зі зброєю учасники реконструкції у формі солдат НКВС і вояків УПА. Люди охоче фотографувались з ними незалежно від кольору форми й погонів.
Дозволю собі висловити власне відчуття від цьогорічних подій на Гурбах. Це був справді патріотично-культурний захід, в якому головною була пам’ять про тих молодих людей, які зі зброєю в руках бились за Україну.
Найбільший бій УПА
Після переходу фронту і появи в Західній Україні Червоної армії, для УПА настав новий етап у боротьбі. Замість ворога у подобі німецького солдата, з’явився ворог у формі бійця НКВС. Саме каральні органи СРСР керівництво Української Повстанської Армії вважало своїм головним ворогом. Командири навіть наказували своїм підрозділам уникати конфліктів і бойових сутичок з фронтовими частинами.
Після загибелі від поранення, отриманого в сутичці з підрозділом УПА, командуючого Першим Українським фронтом генерала Миколи Ватутіна, керівництво СРСР наказало вжити всіх заходів для знищення регулярних частин УПА. Для цього вирішили витиснути з лісів з’єднання УПА і розбити їх одним ударом.
Радянські війська розраховували оточити групу “УПА-Південь” в лісах на території Кременецького, Шумського, Мізоцького районів — для того, щоб її повністю ліквідувати.
З початку квітня війська НКВС почали оточувати відділи з’єднань “УПА-Північ” та “УПА-Південь”.
Однак, “читаючи” плани ворога, командування партизанів фактично самі обрали місце бою. Урочище поблизу колишнього польського села Гурби — це пагорби і яри, вкриті лісом. Повстанці з трьох боків організували оборонні позиції, а з тилу їх прикривало непрохідне болото. У районі Гурбів було сконцентровано великі сили повстанців. Їх разом з місцевими селянами налічувалось неповних 5 тисяч бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3-3,5 тис. вояків. В арсеналі південної групи УПА було дві батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, кілька десятків кулеметів, окремі курені мали на озброєнні протитанкові рушниці.
Сили Внутрішніх військ НКВС виглядали значно серйозніше, за різними даними — від 20 до 35 тис. чоловік. Сюди входили частини Червоної армії, авіація, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Тож порівняно з кількістю бійців УПА, сили внутрішніх військ НКВС мали семикратну перевагу.
Наступ військ НКВС розпочався 21 квітня. Удари наносилися з півночі, сходу та півдня. Вранці 23 квітня радянські війська, озброєні гарматами, танками та літаками, зайняли позиції навколо гурбенських лісів по лінії Обгів—Острог—Шумськ—Кременець. Відділи УПА змушені були зайнявши оборонні позиції вздовж лінії: Майданські гори—Гурби—Мости—Святе—Мощаниця—Обгів.
26 квітня під командуванням командира Василя Кука, бійці УПА почали контрнаступ у трьох напрямах. Метою маневру був прорив до Дерманського лісу. Кільце оточення вдалося прорвати. Радянські війська так і не змогли досягнути своєї мети — ліквідувати оточені групи УПА. Повстанці дали відкритий бій і зберегли основні сили своєї армії. Командири частин “УПА-Північ” та “УПА-Південь” зуміли врятувати найбільш бойові з’єднання повстанської армії, вивівши їх з бою двома великими групами до Полісся та у східному напрямку.
