Презентація під назвою «Простір трьох кладовищ на вулиці Литовській: ревіталізація пам’яті про етнічне пограниччя Рівного» стала нагодою не лише переосмислити минуле міста, а й окреслити майбутні шляхи його меморіального оновлення.
Дослідження було проведено в межах проєкту ReHerit 2.0, який реалізують Центр міської історії (Львів), агенція PPV та Управління культури і туризму за підтримки Єврокомісії. Його мета — перетворити простір трьох кладовищ у меморіальний парк у 2025–2027 роках.
Ця ділянка Рівного — унікальна: в районі вулиці Литовської зосереджені три історичні кладовища — єврейське (з 1749 року), православне (Успенської церкви) та інфекційне, так зване «холерне», яке виникло в середині ХІХ століття під час епідемій у межах тодішньої імперської адміністративної системи.
Символічність простору — у його мультикультурності. Тут жили українці, євреї, поляки та кілька представників інших національностей. До війни ця частина міста мала назву «Кавказ» — як сільська й хаотична периферія. Але саме ця різноетнічність створила мозаїку пограниччя — не в сенсі кордонів, а міжкультурної взаємодії, співжиття, яке зруйнували імперські режими та війни.
Попри історичне коріння, назва «єврейка» виникла в 1980-х — після знищення тоталітарною владою значної частини кладовищ. На їх місці звели школу (нині гімназія №5), обласний партійний офіс (тепер облрада) та архів. Простір не забудували повністю — залишилася «зелена пляма», яку місцеві мешканці сприйняли як зону відпочинку: тут смажили шашлики, займались спортом, зводили велодроми.
Топонім «єврейка» з’являється через 10–20 років після знищення трьох кладовищ. Простір починають освоювати місцеві мешканці, перетворюючи його на місце відпочинку, вживання алкоголю, засмаги та випасання худоби. На “єврейці”, це розглядалося цілком прийнятною формою нового освоєння простору – на відміну від православного цвинтаря, який залишався сакральним. Десакралізація єврейського кладовища почалась ще до його знищення: у 1950-х тут вже випасали худобу, вчиняли акти вандалізму, а частину території використовували під городи.
«Деколонізація цього простору буде неможлива без подолання самого поняття “єврейка” — як дискурсивного втілення процесу іншування історико-культурної спадщини етнічного пограниччя. Повернення цьому місцю його справжнього історичного значення як частини спільної українсько-єврейської спадщини є необхідною передумовою для належного вшанування пам’яті», — наголошує автор.
Нині збереглися лише окремі мацеви — кам’яні надгробки. Дослідження Петра Долганова спирається на архівні матеріали з Рівного, усні історії, свідчення очевидців, мемуари та візуальні джерела. Особливу роль відіграють свідчення про те, як простір перетворювали — з сакрального на утилітарний. Фотографії сьогоднішнього стану кладовищ вражають: мацеви, перетворені на мангали, лавки для вживання алкоголю.
Історик наголошує: меморіалізація — це не лише питання поваги, а й відновлення ідентичності міста. Рівне не може відмежовуватись від свого єврейського, польського, українського минулого — навпаки, саме в цьому його справжня, східноєвропейська суть.
«Це місце — символ співіснування різних людей, які говорили різними мовами, сповідували різні релігії, але творили спільний простір. Ми повинні його зберегти — не як музейну пам’ятку, а як живу частину міської ідентичності. Це простір, який варто повернути рівнянам — не лише фізично, а й ментально, через розуміння, повагу і пам’ять», — наголосив історик.
Презентація дослідження — лише перший крок. У найближчий місяць публікація буде доступна на інформаційних ресурсах партнерів проєкту. Автор закликає рівнян, особливо молодь, долучатися до таких подій: вони не лише збагачують знання, а й формують відповідальність за спільну пам’ять.
«Рівне — частина східноєвропейської історії. Ми можемо будувати міфологію про Магдебурзьке право чи Марію Несвицьку, але маємо памʼятати більш реальну історію про простір трьох кладовищ, етнічне пограниччя та його загибель, зокрема і під час масових убивств євреїв у Сосонках та під Костополем— події, без осмислення яких неможливо зрозуміти справжню історичну глибину цього міста», — підсумував Петро Долганов.
Переосмислення таких просторів, як «єврейка», — це не лише шлях до історичної справедливості, а й до сучасного усвідомлення нашої ідентичності.
