Жіночі розваги: Світлана Богатирчук-Кривко: "Публіка міланського театру "Ла Скала" абсолютно беземоційна в порівнянні з рівненською" [+ІНТЕРВ'Ю]

Хто сказав, що жінці місце лише в церкві, на кухні чи у спальні? Сучасні жінки мають чимало неординарних захоплень та цікавих хобі! Після робочих буднів та сімейних турбот сучасні жінки вміють відпочивати тілом і душею у найрізноманітніші способи. Хтось фотографує діток, хтось — затятий театрал, хтось тренує улюблену собаку, хтось ганяє на авто, а хтось підкорює гірські вершини. Жіночий погляд на відпочинок та розваги — у нашій новій рубриці "Жіночі розваги по-рівненськи з Юліаною ТЕТ". (Гостем рубрики може стати кожна рівнянка, для якої хобі стало частиною життя. Знаєте таких? Пишіть нам на uliana.tet@gmail.com)

- Як давно захоплюєтеся театром?
- У мене таке враження, що театр завжди був частиною мого життя. Я, якщо раз в місяць не відвідаю виставу, то буду не я. Є вистави, які відвідую по кілька разів. Жартома кажуть, що у кожної людини було якесь попереднє життя. То в минулому житті я, мабуть, була актрисою... Взагалі я ще коли навчалася у Луцьку в педагогічному, теж брала активну участь у всяких студентських драматургічних постановках. Пам'ятаю часи, коли нинішнє приміщення театру ще було зруйноване і ми ходили до "Інваспорту" (там знаходилася рівненська театральна трупа).

- Родина поділяє ваше захоплення театром?
- Чоловік спочатку не надто полюбляв ходити зі мною до театру. Але тепер каже: "Ти мене підсадила". Ми іноді домовляємось: "Сьогодні я йду на твої заходи, а ти завтра йдеш зі мною в театр" :) Діти мої із задоволенням ходять у театр. От тільки з онуками поки проблемніше, бо їм важко так довго тихо висідити :)



- У яких ще театрах, окрім Рівненського драматичного, вас можна зустріти? :)
- В Одесі в оперному люблю бувати. У Києві дуже часто відвідую театри. Намагаюсь бувати не тільки в театрах відомих на кшталт Оперного, Лесі Українки, а й відвідувати маловідомі, часом експериментальні театри. У "Ла Скала" міланському теж була. Там взагалі неймовірна атмосфера. У мене при поїздках за кордон є два улюблені визначні місця: стадіони та театри.

- Як відслідковуєте, що нового та цікавого показуватимуть у тому чи іншому театрі?
- Я обожнюю дивитися афіші... У Києві, наприклад, люблю спускатися до підземки і, довго розглядаючи, обирати, куди піти. Щодо нашого рівненського театру, то, на щастя, у них нині чудовий сайт, де можна знайти будь-яку необхідну інформацію.



- Чи маєте вже якихось улюбленців серед рівненських акторів?
- Ой, якщо чесно, то я знаю їх всіх на пам'ять! І якщо я зараз когось не назву, то це буде образливо і для них, і для мене :) Я їх поділяю на три покоління... Сім'я Морозюків, сім'я Гаврюшенків... Бачте, шкода, що так склалося з Анатолієм Гаврюшенком... Це, звичайно, Ніна Ніколаєва-старша. Хоча молодшу Ніколаєву, Ніну Годунок, дуже люблю. Я зараз захоплююся її грою. З молодих це моя найулюбленіша акторка. З середнього покоління - це, звісно, Андрій Куделя, Віктор Янчук, Галина Цьомик (надзвичайна жінка, яка розкривається в різних амплуа). Юля Крет у "Суперниках" неймовірно гарно зіграла. Станіслав Лозовський, Сергій Бондарук... Ох, їх називати й називати :) Мені дуже шкода, що зараз мало залучають до ролей Аллу Луценко, чудову актрису, якій би грати і грати... Володимир Петрів, як режисер, захоплює новизною та креативністю.

- Яка вистава, можливо, стала знаковою у вашому житті?
- Можливо, "Тев'є-молочник" з Богданом Ступкою. Дуже мене захопила ця вистава...

- Чи можна, на вашу думку, до театру ставитися як до розважального жанру?
- На першому місці для мене все-таки стоїть просвітницьке дозвілля. Коли я ще була начальником міського управління освіти, мені часто говорили: "Ви не повинні змушувати дітей ходити до театру". Я відповідала: "Слово "змушувати" тут недоречне. Але треба вчити дітей до театру". Школа, так само як і сім'я, повинна дати можливість дитині відчути смак театру. Навіть якщо потім дитина туди не ходитиме. Але вже з дитинства діти мають поняття, як себе вести у театрі, як вдягатися у театр, як аналізувати те, що ти у театрі побачив. Смак виховується з дитинства.

- Що зазвичай берете з собою в театр?
- Краще сказати, що я НІКОЛИ не беру з собою в театр — це телефон. Мене дратує, коли під час вистави п'ять-шість разів заграє в когось телефон. Така невихованість! Тому свій мобільний завжди лишаю в автівці. У театр треба брати хороший настрій і маленьку сумочку, де лежатиме хіба програмка, блиск для губ та дзеркальце :)

- А що, зазвичай, робите в антракті? :)
- Зазвичай, спілкуємося з друзями. І, якщо відкритий буфет, 50 грамів коньячку — святе діло :) Насправді буфет у театрі ж існує не для того, щоб там їсти-напиватися, а для того, щоб там в антракті перегвоорити з друзями, обмінятися враженнями-думками. А цих 50 грамів коньяку — це свого роду антураж.

- Що робите у випадку, якщо вистава відверто не подобається? Чи можете покинути зал, не дочекавшись антракту?
- Під час вистави — ні в якому разі. Має бути елементарна повага до роботи акторів. Хоча бували випадки, коли я йшла з вистави в антракті. Це було навіть при приїзді московського театру. Приїжджі актори, до речі, дуже часто "халявлять" на нашій сцені.



- Чи завжди дотримуєтеся дрес-коду у театрі?
- Намагаюся завжди. Можливо, я старомодна, але не розумію, коли до театру приходять у джинсах... Навіть якщо ті джинси дуже дорогі. От чоловіки-мисливці ж не йдуть на полювання у домашній футболці, правда? Так і тут. Це ж можливість вдягти гарне вечірнє плаття чи костюм, одягнути прикраси, які недоречно вдягати на роботу, підбори високі взути... Навіть настрій покращується, коли починаєш вдягатися так до театру. Єдиний казусний випадок у мене був, коли до театру я потрапила якраз після роботи, була в звичайних брюках. А тут назвали моє прізвище, треба виходити на сцену, когось вітати і мені так було неприємно... З того часу я у кабінеті завжди маю, що перевдягнути на такі "екстренні" випадки :)

- Чи купуєте програмки перед виставами?
- Завжди. І по кілька разів одні й ті ж :) Вже, мабуть, колекція ціла назбирається. Купую не від того навіть, що вона мені потрібна. Це такий собі засіб підтримки театру :)



- Чим, за вашими спостереженнями, відрізняється наша місцева театральна публіка від іноземної, наприклад?
- Наша набагато щиріша та емоційніша. От за кордоном люди сидять в театрі з таким обличчями, що ніколи не вгадаєш, подобається їм вистава чи ні...

- Яку суму не шкода витратити на квиток до театру?
- 200-300 гривень. Я вважаю це нормальною ціною.

- Наведіть три “за” на користь свого улюбленого виду відпочинку.
- Перше, це - емоційне задоволення. Друге - просвітницька освіченість з'являється. Ну, і третє - це, мабуть, моя нереалізована мрія. Можливо, тому я зараз ходжу в театр дивитися як реалізовують мою мрію інші...

- І, насамкінець, що ще, окрім театру, для вас є фізичним чи духовним відпочинком?
- Подорожі... Це для мене така слабкість. Нині, завдяки тому, що в Раді Європи, де я вже п’ятий рік член української делегації, щоразу проводять засідання в різних країнах. І я маю можливість побачити кожного року дві-три нові країни. Напередодні я завжди багато начитуюся про ту країну, куди збираюся їхати. Люблю відвідувати різні міста. Ходити вуличками невідомих міст і залишатися наодинці зі своїми думками...