Як рівненська журналістка зі «швидкою» чергувала: злі собаки і п’яні чоловіки [ЧАСТИНА 1] [+Фото]

Заступаю на чергування близько 15:00. Сьогодні на зміні у «п’ятій бригаді» фельдшер Анатолій Похилюк. Ми давно знайомі, адже він не лише медик, а й відомий у Рівному фотограф.

— Багато за сьогодні виїздів було вже? — питаю в Анатолія.
— П'ять чи шість...Хочеш на виїзд?
— Звичайно. Міліціонери постійно кажуть, що я їм «каркаю» виклики, бо мені хочеться поїздити )))

І справді, за кілька хвилин диспетчер оголошує: «Виїжджає п'ята бригада. П'ята бригада».

Збираємось на вулиці біля машини. Підходить лікар Емілія Шафранська та ще один фельдшер Олександр Лутушко. Фельдшери сідають в машину ззаду, а ми з лікарем наперед. Лікар говорить, куди їхати.

— Вулиця Басівкутська, — показує водію роздруківку виклику.
— А що там?
— Тиск високий в жінки, блює...
— Басів Кут це райончик ще такий, що попробуй знайди, де та хата, — кажу.
— Ой, зараз це що! — відповідає водій. — От вночі часто бувають такі виїзди, що поки знайдеш... І навіть нема у кого спитати.

Знаходимо подвір'я практично без проблем: приватний сектор, звідусіль гавкають собаки.

— А якщо в дворі собака?
— В таких дворах постійно собаки, — розповідає лікар. — Гавкають, нападають. Скільки разів було, що зривались з ланцюга і кидались на медперсонал.
— Собаки — то не так страшно, — додає фельдшер. — Люди — оце страшніше.

Заходимо в першу хату у дворі. Двері відчиняє чоловік і каже, що хвора в сусідньому будинку.

На Рівненщині племінники забили дядька до смерті

— Ходіть, я вас проведу, — чоловік проводить нас біля прив'язаної собаки, прикриваючи її лопатою в будці.
— От добре, що є лопата, — каже фельдшер. — А якби не було?

Заходимо в хату, в передпокої пусто.

— Доброго дня! — кричать медики. — Хто швидку викликав?
— Я тут, — чуємо голос хворої з однієї з кімнат, — ходіть сюди.

Йдемо в кімнату: жінка, старшого віку, лежить на дивані, біля неї порожній тазик. Лікарка сідає поруч і розпитує, як вона почувається, що болить. Хвора розповідає, що у неї тиск високий, що їй погано, нудить. Тим часом один фельдшер записує покази, а інший розкладає на столі медикаменти зі своєї аптечки.





Емілія Шафранська ставить діагноз і наголошує, що при такому стані необхідна госпіталізація. Проте, жінка відмовляється їхати до лікарні.



— Звичайно, ви можете відмовитись, але потрібно підписати папери про відмову. За вами є кому доглядати?
— Є сестра. Вона пішла вас зустрічати туди до мосту. Ви її не бачили?
— Не бачили. Мабуть, розминулись.
— А як ви пройшли біля собаки?
— Ваш сусід провів з лопатою...
— Він там вас ще чекає?
— Ну ми сподіваємось, що так...

Фельдшер робить жінці уколи, і ми виходимо на вулицю. Сусіда з лопатою вже немає, доводиться перебігати біля собаки самим. Мене проводять фельдшер з водієм. Сідаємо в машину, де лікар ще заповняє документи.

— Це хворі вам підписуються, що ви не несете за них відповідальності у випадку чого?
— Вони пишуть, що відмовляються від госпіталізації. Бо буває, що їхній стан погіршується уже після того, як ми поїхали. А потім вони брешуть, що «швидка» не хотіла їх забрати... Ось дивіться, — Емілія Шафранська показує папери, де хвора підписалася. — Вона написала, що відмовляється від госпіталізації…
— Іншими словами, це означає, що у неї грошей нема на госпіталізацію! — говорить водій. — З таким діагнозом купу грошей треба мати, а де їх людям взяти?
— Я намагаюся людині завжди пояснити, що госпіталізація справді потрібна. Бо буває, що просто кажуть: «Давайте, ми вас заберемо. А, ні? То ні»
— А часто буває, що стан у них потім погіршується?
— Буває. Буває, що і вмирають в машині, не довозимо... У мене такого не було, але в інших бували такі випадки. Ми попереджаємо, що стан важкий і можемо не довезти. Тоді людина чи родичі самі вирішують, чи варто везти, чи хай вже вдома... Примусово ми не маємо права нікого забрати.
— А буйних?
— Можемо примусово госпіталізувати, якщо людина становить небезпеку для суспільства. Наприклад, може завдати шкоду собі чи іншим...
— Ото і робота у вас з цими неврівноваженими...
— З нашої бригади уже один лікар на інвалідності. Колись отримав праскою по голові від хворого, так і інвалідом став... Небезпечно, звичайно. За це ми 25 відсотків надбавки маємо.



Лікар закінчує заповнювати документи й говорить по рації: «П'ята бригада вільна». Диспетчер повідомляє точний час, пані Емілія записує.
Повертаємось на станцію. Дорогою лікарка розповідає про цікаві виклики.

Рівненщина: в Ікві знайшли тіло чоловіка

— Часто викликають, коли чоловік закодований, а випиває. Дружина дзвонить, нервує, кричить: «Поможіть, бо помирає!» То я приїжджаю на виклик, заспокоюю і жінку, і п’яного. Знаєте ж як п’яні…: “Шо хоч курво?”. Я питаю: “Що у вас болить?”. А він мені: “Пішла ти...”. Ну, думаю, якщо ще в стані лаятися, то все буде добре. Намагаюся «послухати» його, а він: «Чо ти до мене пристаєш?». Але я до них лагідно. То навіть агресивні заспокоюються. Завжди кажу типу: “Ой, який ви гарний мужчина... А була б я по-молодше...”. І вони зразу розцвітають, вже нормально, спокійно спілкуються....

Повернувшись на станцію, з порогу чуємо від диспетчера, що з Басівкутської уже дзвонили, жалілися, що швидкої довго нема.

— То, напевно, сестра тої жінки, яка нас чекала незрозуміло де. От так, бачите, розминулися - і люди вже скаржаться, що ми не приїхали.

Швиденько п'ємо каву і їдемо на наступний виклик: на вулиці біля органного залу заснув п’яний чоловік.

Знаходимо сплячого в одному з дворів біля гаража-черепашки. Поруч чоловік і жінка — теж захмелілі, але на ногах стоять.

— Це ми викликали, — говорить жінка і вказує на п’яного, — он лежить.
— Ви його знаєте? — запитує фельдшер.
— Не знаю... І він теж не знає, — киває на “супутника”.
— Я йшов мимо, хотів його підняти, штурхнув, а він не реагує, — розказує чоловік.
— Та він ногою копнув, побачив, що той не встав і потягнувся уже по кишенях... — каже жінка.
— Чуєш ти! — обурюється перехожий.
— Не «ти», а ногою.... — машинально повторює жінка і йде геть.

Лікар з фельдшерами намагаються підняти п’яного. Той пручається, пробує довести медикам, що «я сааам... я тверезий». Перехожий, що знайшов п’яного, нестійко кружляє навколо машини швидкої і всюди суне свого носа. Ми з водієм ховаємось від надокучливого чоловіка в автомобілі спереду, а лікар з фельдшерами вмовляють “хворого” зайти салон машини. Там садять на кушетку і оглядають. Чую їхні розмови через віконечко в перегородці.



— Що тебе болить? — питає пані Емілія.
— Нічо мене не болить. Чо ви мене держите тут?
— Та ніхто тебе не збирається тримати. Зараз оглянемо і підеш собі. Взагалі твоє щастя, що приїхали ми. Бо той чоловік хотів уже тебе обчистити. А ще якби тебе міліція підібрала, то забрали б на Пушкіна...
— Але видно по ньому, що то не бомж якийсь, — кажу водію. — Нормально так вдягнутий...
— Та який він бомж. Перебрав десь просто і не дійшов додому. Швидше за все зморило, вперся об той гараж, щоб передихнути, і заснув. А взагалі це ще «золотий алкаш». Спокійно так себе поводить. А то такі бувають, що мерву нам роблять в машині.
— Дайте йому нашатирного спирту, хай очі трохи відкриються, — говорить лікар фельдшерам.

Чоловік нюхає спирт, трохи підбадьорюється і розважає нас розповідями про те, як працював у водоканалі і знає всі вулиці міста. У підтвердження своїх слів перераховує десятки назв якихось вуличок. Потім починає співати про «українців і ляхів».

— Оооо, це надовго, — зітхає водій.
— В міліції таке саме. Спочатку затримати неможливо, а потім важко здихатися, бо ніяк не йде...
— А мені якраз зміну здавати... Юхимівна! Поїхали.
— Поїдеш в наркодиспансер (Рівненський обласний центр психічного здоров’я населення, — авт..)? — питає пані Емілія в п'яного.
— Ні, відпустіть мене, я додому піду.
— Дійдеш?
— Я всі вулиці знаю. Я ж в водоканалі...
— Підпиши, що відмовляєшся від госпіталізації і можеш іти. Але дивись, щоб тебе міліція ще не забрала.
— Що це? — п’яний недовірливо дивиться на папірець.— Я нічо підписувати не буду!
— Ну то поїдеш в «нарко»…

Лікар пересідає наперед.

— Поїхали.
— Куди? — перепитує водій.
— Як куди... В нарко. Він зараз додому не дійде, а я відповідати буду? Нащо воно мені. Але, бачиш-но, п'яний-п'яний, а підписувати боїться...

Проїхавши кілька метрів, фельдшер з салону стукає до нас у віконечко. Лікар відкриває.

— Що таке?
— Зупиніть, він підпише.
— Підпишеш? - уточняє лікар.
— Підпишу. Не хочу в «нарко».

Зупиняємось, чоловік все підписує і виходить з машини. Ми повертаємось на станцію.

Як рівненська журналістка зі «швидкою» чергувала: наркодиспансер буйних не тримає [ЧАСТИНА 2]

Як рівненська журналістка зі «швидкою» чергувала: п'яного і буйного батюшку доставляли до лікарні з «беркутом» [ЧАСТИНА 3]