Написати про Василя Червонія текст обсягом близько двох тисяч знаків — важко. Надто помітною є його постать в утвердженні незалежності на Рівненщині. Тож спробували скористатися фрагментом “підказки”, яку надіслали нам його однопартійці з УНП, вважаючи, що Василь Червоній гідний очолити рейтинг “ТОП-20: творці Незалежності”. (Щоправда, очолити його неможливо — наш проект не є рейтингом, і всі учасники розміщуються за абеткою)…
Василь Червоній (24 серпня 1958 — 4 липня 2009) — це
- український політик,
- народний депутат України чотирьох скликань,
- член Вищої церковної ради УПЦ КП,
- староста Свято-Покровського кафедрального собору м.Рівне,
- багаторічний голова Рівненської обласної організації Української Народної Партії.
- нагороджений орденами Христа Спасителя та Рівноапостольського св. Князя Володимира І ступеня.
Політичний шлях
У 1988р. створив перший на Рівненщині осередок Товариства української мови “Просвіта”, а у 1989 р. — перший осередок Народного Руху України.
Василь Червоній і в ранзі народного депутата України, і на посаді голови Рівненської обласної державної адміністрації, і багаторічно очолюючи рівненську обласну організацію УНП, на перше місце своєї діяльності ставив українську справу.
Він залишив після себе не лише добру пам’ять людей, а й тисячі відновлених могил воїнів УПА, сотні виданих книжок, десятки збудованих православних храмів…”
Опоненти покійного політика можуть зауважити: надмірний радикалізм Василя Червонія міг відлякувати від Руху, від національно-демократичних сил багатьох опозиційно налаштованих, але поміркованих, конструктивних людей, схильних не до мітингових гасел і гучних акцій, а до економіки і конкретики. І чи не було це на руку, як не парадоксально, саме антиукраїнським силам?..
А прихильники Червонія можуть заперечити: хто не був радикалом у молодості — не мав серця, хто не був консерватором у старості — не мав голови. Побачити Червонія-консерватора нам не судилося — надто рано обірвав його життя удар блискавки. Та як би там не було, іншого такого політика на Рівненщині вже не буде. Нинішні “опозиціонери” до Червонія відверто не дотягують. Та й держава стала іншою.
Можна скільки завгодно фантазувати, чим би займався Василь Червоній в нинішній Україні, де політика стала телевізійним шоу, паралельним до реального життя і дедалі більш байдужим людям, тисячі яких свого часу з власної волі, не за гроші, а за ідею приходили на мітинги, організовані Червонієм. Але історія умовного нахилу не має. І Василь Червоній — вже там…
