Сумну і водночас дивовижну історію розповіла письменниця Марія Матіос. Виставу саме за її твором нещодавно презентував Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр. На прем’єру запросили і маму загиблого Героя…
Ми вже писали про те, як відгукуються глядачі на гучну прем’єру Рівненського драмтеатру –виставу «Мами». Ділилися також і емоціями Марії Матіос від кількох днів у Рівному, наповнених навколо прем’єрними клопотами.
Допрем’єрний показ вистави «Мами» відбувся 11 вересня 2025 року. На нього запросили мам, дружин, рідних загиблих та зниклих безвісти захисників України. Серед них була особлива гостя.
«Для мене вона почалася 2017 року, в один із приїздів до тодішнього Дніпропетровська по дорозі з АТО. Після військового госпіталю я попросила відвезти мене на місце, де ховають неопізнаних воїнів. Так я опинилася на Краснопільському кладовищі (фото). Серед могил із пронумерованими табличками «Тут спочиває невстановлений захисник України – Реєстр №… – Вічна пам’ять» я зауважила кілька могил із портретами, іменами і датами. Мені сказали, що це могили тих, кого (за результатами аналізів ДНК) признали родичі, але водночас відмовилися від перепоховання. Переважно, щоб не тривожити рештки загиблих. (У телефоні у мене зберігаються ці фото).
Пишучи МАМУ СИДОНІЮ (книжка МАМИ) я назвала три справжні прізвища з Краснопілля: ПЕРМЯКОВ Дмитро, Юрій КОНОВАЛОВ, ІЩЕНКО Сергій. Подумала: хоч так залишу їх імена в пам’яті тих, хто читатиме книжку. А вже під час підготовки до вистави попросила працівників Рівненського театру спробувати розшукати когось із родичів загиблих. А раптом!..
Скажу так: розшукали двох мамів, одного батька і дружину. Одні живуть у Дніпрі, інші у Києві, ще одна мама – в Одеській області. Усіх запросили на виставу (театр брав на себе всі витрати). Мали намір приїхати всі. Але ж, розумієте: життя – вік, тривога, страх, особисті проблеми. Іншим разом приїдуть.
З міста Роздільна Одеської області приїхала мама СЕРГІЯ ІЩЕНКА – Віліна Петрівна Іщенко. Після кількаденного спілкування з цією неймовірно світлою, інтелігентною жінкою можна написати ще одну книжку про її сина. «Кіборг», солдат Сергій ІЩЕНКО (22.12.1975 – 20.01.2015) загинув у ДАПі, відмовившись від евакуації, поступившись місцем пораненому товаришеві. Свого часу Віліна Петрівна погодилась із результатами аналізу ДНК, ще кілька років після того сподіваючись на диво… Дива не відбулося. Тепер у Роздільній на алеї героїв – лиш портрет її сина, а за першої нагоди мама іде в Дніпро на його могилу. Не скаржиться. Вірить у нашу перемогу. Лиш зітхає, що після 2019 року вже ніхто їй не дякував за сина, як було до цього. І не збирає матерів загиблих.
Віліна Петрівна у Рівному була огорнута увагою і турботою колективу театру (дякую, Володимир Петрів!, дякую, Іренко, дякую, Тетянко!). А два вечори поспіль, на завершення вистави ми запрошували Віліну Петрівну на сцену і я розказувала цю історію. І це були неймовірно зворушливі хвилини. Чули би ви, як приймало Рівне цю маму!
У перший вечір на сцені я подарувала їй вишитий рушник і пов’язала ним її, як пов’язують на гуцульських весіллях найдорожчих гостей. Це один із тих рушників з моєї домашньої колекції, якими у виставі Сидонія (акторка Катерина Лапіна) пов’язує хрести на Краснопільському кладовищі. Подарувала їх всіх театрові. Хай служать людям.
А розчулена Віліна Петрівна повернулася до себе додому. Каже, невісточка, яка мешкає у Дніпрі, шкодує, що не приїхала з нею також», – розповіла письменниця.
Рівняни не залишились байдужими до цієї історії, ділились емоціями та враженнями:
Оксана Рибачук
Була на недільній прем’єрі. Волею випадку сиділа поряд з цією жінкою. Я не знала хто вона така, (дізналась лише коли закінчилась вистава і її покликали на сцену)
Від початку вистави, у мене було відчуття, що це людина, що втратила. Я теж весь час плакала, та в неї було якесь особливе дихання, тихий стогін…мені хотілось весь час її обійняти, або взяти за руку… я себе стримувала, та в другій частині, коли були монологи хлопців – не витримала, поклала свою руку на її. А потім була була приголомшена… відчуття мене не підвело.
Я відходила від вистави кілька днів.
Розповідала, ділилась, знову плакала.
Жанна Куява
Мурахи шкірою. Боже, які історії, які життя, і долі, й люди! Спасибі, пані Маріє. Книжку “Мами” прочитала, і Сидонія, й Михайлина, і інші мами – уособлення Любові.
Марина Марина
Дякую усім хто цінує наших воїнів, згадує тих, хто віддав життя за нас і нашу країну! Дякую, що відшукали рідних!
Зі сльозами на очах дякую мамам, що виростили та виховали таких Синів. Світла памʼять та шана нашим воїнам!
