27 листопада на Рівненщині — день, який мав би бути сповнений тепла й родинних слів. Саме сьогодні Андрію Оксенюку виповнилося б 39. Але замість святкового столу — тиша на кладовищі, чорні стрічки на квітах і побратими, які приходять подякувати за життя, віддане країні.
Служба заради життя
Андрій Оксенюк — старший лейтенант поліції, парамедик спецпідрозділу КОРД, учасник АТО і один із тих, хто став основою першого набору підрозділу. Понад 15 років служби, безкомпромісна відданість обов’язку і рідкісна людяність — так про нього говорять колеги.
«Наш хребет», «опора», «той, на кого рівнялись» — згадують у КОРДі.
З початку повномасштабного вторгнення Андрій без вагань долучився до зведеного полку «Сафарі» та поїхав у найгарячіші точки. Він був не просто спецпризначенцем — він був тим, хто рятував інших. Парамедик, якому довіряли життя побратими.
22 травня 2022 року на позицію підрозділу в Запорізькій області прилетіла російська ракета. Усі сподівалися на диво, адже телефон Андрія ще давав гудки… Та реальність виявилася безжальною. Старший лейтенант поліції загинув на 35-му році життя.
Спортсмен, сім’янин та друг
Колеги пригадують його як спокійного, працьовитого, щирого і завжди готового допомогти. Він професійно займався греко-римською боротьбою, навчав молодих бійців тактичній медицині, разом із другом Ігорем Марковим облаштував навчальну кімнату для спецпризначенців.
У цивільному житті Андрій був іншим — домашнім, теплим, уважним. Мріяв, любив життя, цінував кожну хвилину з родиною. Дружина Ірина пригадує, що він завжди поспішав додому, до дітей — Ангеліни та Ярославчика, які називали його не «тато», а «татусь». Разом із сином ходив на риболовлю, пишався донькою, був найкращим другом для дружини.
Пам’ять жива
За мужність та героїзм Андрія Оксенюка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та присвоїли звання Почесного громадянина Рівного — посмертно. У рідному ліцеї встановили меморіальну дошку.
Сьогодні побратими кажуть: Андрій мав великі плани, багато мрій і завжди діяв так, ніби мав ще сто років попереду. Але війна забрала його назавжди.
Та поки живе пам’ять — живе й він.
Навіки 35.
