Денис Спиридонов, тренер Баскетбольного клубу «Рівне»
Денис Спиридонов більшу частину кар’єри гравця провів у івано-франківській «Говерлі», де здобув бронзові нагороди чемпіонату України – 2006/2007 у Вищій лізі. Має досвід роботи із молодіжною жіночою збірною України U20. Приєднався до тренерського штабу БК «Рівне» у серпні 2023 року. Нині ж – головний тренер чоловічої команди червоно-білих.
«Я працюю тренером вже більше 15 років. Так склалось, що під час кар’єри гравця в більшості своїх команд я був капітаном. У них, постійно обговорювали з тренерами процес тренувального процесу гри, тренерський штаб мені довіряв. Мені почало подобатись аналізувати гру дії гравців.
Кар’єру професійного гравця я рано закінчив, і в 27 років вже був головним граючим тренером команди «Стриба»Чернівці, де мені вдалось в перший сезон своєї кар’єри вивести команду в Вищу лігу. І так почався мій тренерський шлях,» – поділився Денис Спиридонов.
Серед усього, що тренер може принести в життя спортсмена, наставник рівненських баскетболістів відзначає можливість змінювати людей, робити їх сильнішими і кращою версією себе.
«Роль тренера не тільки навчати техніки та тактики. Це процес впливу розвитку і супроводу. Тренер має бути прикладом для своїх гравців через свої дії, мовою тіла, емоції, та ставлення до процесу, а також виховання через формування характеру, дисципліни, відповідальності.
У широкому сенсі, на мою думку, тренер – це служіння розвитку інших і себе, через поєднання знань, емоційного інтелекту та лідерства. Це ремесло, яке потребує постійного вдосконалення, вчитися треба кожен день!
Тренерство для мене, в першу чергу, – це інтелектуальна праця, а не лише управління спортсменами (баскетболістами). Як говорив Валерій Васильович Лобановський, якщо тренер не вчиться, то він — мертвий тренер. Його принцип: тренер не має права зупинятись, бо гра розвивається, а отже — або ти ростеш, або відстаєш», – пояснює Денис Спиридонов.
Олена Гончарук, тренер з бочча РРЦ «Інваспорт»
Олена Гончарук – яскравий приклад того, як новий, невідомий вид спорту можна не лише опанувати, а й допомогти людям з інвалідністю реалізувати себе через нього.
«Мій шлях у тренерстві розпочався не так вже й давно, лише вісім років тому. Тоді ми вперше побачили такий вид спорту як бочча. Спершу сама зацікавилася, спробувала. Це такий вид спорту, який максимально підходить для людей з інвалідністю, навіть з важкими ураженнями опорно-рухового апарату. А оскільки я маю безпосередній стосунок до людей з інвалідністю, ми разом взялися опановувати й розвивати боччу в Рівному. І завдяки моїм колегам, спортсменам та керівнику Інваспорту Андрію Демчуку маємо тепер непогані результати», – каже Олена Гончарук.
Тренерка переконана, що наставник і спортсмен – це не лише про спорт, це і про підтримку, адже окрім спорту йдеться про справжні сімейні цінності – бо спортсмени разом із тренером не лише удосконалюються у боччі, а й проводять чимало часу, спілкуються.
«Тренер повинен бути готовим до емоційних несподіванок, адже ти не завжди знаєш як піде гра в спортсмена, а отже і реакція може бути різна. Ти повинен знайти необхідні слова, аби налаштувати, підтримати, заспокоїти. Та й сам повинен проявити емоційну стійкість, приховати нерви. Ти маєш бути в гармонії з собою, підтримувати гарну фізичну форму, удосконалюватися. Тренер – це психолог, який допомагає реалізуватися в спорті й при цьому бути хорошою людиною», – наголошує Олена Гончарук.
Павло Дармовіс, головний тренер футзального клубу «Кардинал-Рівне»
Наприкінці травня цього року у тренерському штабі футзального клубу «Кардинал-Рівне» відбулися зміни. Очолив його Павло Дармовіс – вихованець рівненської спортивної школи.
З 2003 року Павло виступав у складі МФК «Рівне» та футзального клубу «Кардинал-Рівне». Фіналіст Кубку України 2011 року. У 2021-2024 роках працював у тренерському штабі Олександра Бондаря. Володар Кубку України – 2023, бронзовий призер чемпіонату Екстраліги – 2023. Потому упродовж двох років працював із другою командою клубу та з молоддю. Чемпіон України U19 у сезоні 2024/2025.
«Я обрав фах тренера, адже мені подобається допомагати іншим розкривати свій потенціал.
Бути тренером для мене – це, перш за все, відповідальність і довіра», – каже Павло Дармовіс.
Тетяна Гречко, тренерка з легкої атлетики Рівненської ОСДЮШОР
Тренера з легкої атлетики з Рівного Тетяна Гречко, відома в місті своєю роботою з дітьми. І не випадково. Адже і сама вирішила присвятити себе наставництву іще в дитинстві.
“Стати тренером – це був справжній поклик серця. Коли я переходила у 5 клас, бабуся привела мене в секцію легкої атлетики у Дубровиці. Вибір там був невеликий, але мені сподобалося. Мій перший тренер так багато дав мені, вкладав у своїх вихованців душу. Прагнула перейняти весь його досвід. Але коли я перейшла у 8 клас, тренер пішов на пенсію. Саме тоді я вирішила, що також хочу працювати з дітьми, продовжити його справу й бути тренером”, – розповідає Тетяна.
Окрім того тренера переконує: ця робота потребує бути не лише прикладом фізичним, а й моральним.
“Тренер працює не лише з тілом, а й з душею, розумом, виховує людяність. Адже не кожна дитина стане кандидатом в майстри спорту чи майстром спорту, але кожна може стати хорошою людиною! І завдання тренера саме до цього привести вихованця”, – каже Тетяна Гречко.
