Якими були перші виклики для вашої гімназії після початку повномасштабного вторгнення? Як змінилась організація навчального процесу?
– Найсерйознішими викликами стали безпека учнів і вчителів, психологічна підтримка всіх учасників освітнього процесу, і перехід на дистанційне навчання в умовах війни.
Чи була школа готова до дистанційного навчання ще до 2022 року?
– До 2022 року наша школа вже мала певний досвід дистанційного навчання, зокрема, завдяки викликам пандемії COVID-19. На жаль, після початку повномасштабного вторгнення ситуація кардинально змінилася. Навчальний процес повністю перейшов у дистанційний формат, і нам довелось працювати в нестабільних умовах.
Які інструменти ви використовуєте сьогодні для навчання — платформи, сервіси, методики? (Чи є щось, що особливо допомогло?)
– Teams, Zoom, Google Classroom, Google Meet, Документи, Таблиці, Презентації, LearningApps, Wordwall, Kahoot, Quizizz, Padlet, Jamboard, Mentimeter — основа організації навчального процесу, спільної роботи та комунікації. Станом на сьогодні ми використовуємо поєднання онлайн- та офлайн-інструментів, які дають можливість забезпечити гнучкий, доступний і ефективний освітній процес, незалежно від місця перебування учнів. Велику роль зіграло бажання вчителів швидко адаптуватися, пройти онлайн-курси, обмінюватися досвідом.
Як змінилась роль вчителя в умовах війни? Чи відчуваєте ви себе не лише педагогом, а й психологом, наставником?
– Так, безперечно. У воєнний час учитель став і психологом, і наставником, і координатором життя дитини, особливо якщо родина втратила дім, переїхала за кордон або опинилася у складних обставинах.
Як колектив гімназії підтримує одне одного у стресових обставинах? Чи впроваджено нові підходи до командної взаємодії?
– Війна показала, що ми сильний колектив — це не лише про професіоналізм, а й про взаємну людську підтримку. У перші місяці повномасштабного вторгнення ми спілкувалися щодня — не лише про роботу, а й просто: «Ти де?», «Ти в безпеці?», «Чим можемо допомогти?». Це були прості, але дуже важливі слова, які створювали відчуття плеча поруч. У нашій гімназії ми приділяємо велику увагу ментальному здоров’ю учасників освітнього процесу. Розуміючи, наскільки важливою є психологічна стійкість у час війни, ми регулярно організовуємо різноманітні тренінги, зустрічі та практики, спрямовані на відновлення емоційного стану, зниження стресу та підтримку внутрішнього ресурсу. Особисто я закінчила курс із соціально-емоційного та етичного навчання (SEE Learning), що дозволяє мені впроваджувати сучасні підходи до розвитку емоційного інтелекту, емпатії, внутрішньої стійкості та усвідомленості в роботі з дітьми й колегами. Це допомагає формувати в школі атмосферу довіри, взаємної підтримки та турботи, яка є надзвичайно важливою в умовах війни.
Як війна вплинула на дітей? Чи помічаєте зміни в емоційному стані, поведінці або рівні мотивації учнів?
– Війна безперечно залишила глибокий слід у внутрішньому світі наших учнів. Навіть ті діти, які не були безпосередньо в епіцентрі бойових дій, відчувають постійний стрес, тривожність, невизначеність. Це — покоління, яке змушене дорослішати швидше, ніж потрібно. Діти стали більш емоційно залежними від підтримки вчителя. Ми намагаємось будувати навчальний процес так, щоб підтримати дітей: чергуємо навантаження, проводимо емоційні розвантаження, відкрито говоримо про почуття. Роль учителя у цей час — бути опорою, а не тиском.
Чи працюєте ви з психологами або консультантами у гімназії? Як саме відбувається підтримка дітей та вчителів?
– Так, у нашій гімназії постійно працює шкільний психолог, який є активним учасником освітнього процесу, особливо в умовах війни.
Як ви адаптуєте навчальні програми до нинішніх реалій? Чи є теми, які доводиться подавати по-іншому або з обережністю?
– Особливо уважно ми ставимось до тем, пов’язаних з війною, втратами, насильством, історичними травмами.
Як у гімназії пам’ятають Максима Левковського — вчителя і Захисника України?
– Нам боляче і водночас почесно згадувати нашого колегу — вчителя фізичної культури. Максима Васильовича Левковського, який від початку повномасштабної війни добровільно став на захист України і, на жаль, загинув у лютому 2024 року. Максим був не просто вчителем — він був людиною з великої літери: щирий, справедливий, завжди енергійний і небайдужий. Його поважали всі — учні, батьки, колеги. Він умів надихати дітей не лише займатися спортом, а й бути чесними, наполегливими, дружніми. Його уроки завжди були наповнені рухом, посмішками та підтримкою. А поза класом він був тим, хто міг підбадьорити, допомогти, підставити плече.
У гімназії відкрита меморіальна дошка, яка нагадує про його мужність і самопожертву.Ми проводимо спортивні турнірі, присвячені його імені, в якому беруть участь учні, вчителі, побратими. Це стало нашою новою традицією. Щоранку на хвилині мовчання ми згадуємо нашого Героя, і вчителі обов’язково розповідають дітям про його подвиг. Максим Левковський — це ім’я, яке назавжди залишиться в серці нашої гімназії.
Що б ви сказали своїм колегам — вчителям з різних куточків України, які зараз, як і ви, тримають освітній фронт?
– Я хочу побажати кожному з вас не забувати дбати про себе, просити про допомогу, коли важко, і вірити: те, що ми робимо — має глибокий сенс.
Тримаймося. Підтримуймо одне одного. І пам’ятаймо: освіта — це не просто знання. Це світло. А світло завжди перемагає темряву.
