6. Анна Хлістунова, заслужений майстер спорту України з плавання
Почавши займатись плаванням у дев’ять років, Анна ХЛІСТУНОВА у дев’ятнадцять стала заслуженим майстром спорту України. У 2006 році вона встановила кілька рекордів Європи та України на стометрівці брасом.
Зважаючи на гарну поставу, їй колись пропонували піти у моделі, тим більше, що дівчина певний час була не в найкращій спортивній формі.
— Але я зуміла перебороти спокусу змінити свій фах, — каже дівчина. — І в 2007 році стала бронзовою призеркою чемпіонату світу з водних видів спорту в Австралії. Мені раніше навіть пропонували виступати за збірну Росії, проте я залишилась в Україні.
Невдалий виступ на Олімпіаді в Пекіні не зламав Анну, яка після тривалої перерви знову повернулась на водні доріжки басейнів.
Серед кумирів Хлістунової — Яна Клочкова, котра, до речі, її подруга. Довелося чимало подорожувати світом, але найбільше сподобалось у Мельбурні (Австралія):
— Там просто виходиш на вулицю й одразу ж бачиш папуг, какаду, а в парках тварини гуляють практично на волі. В Україні мені більше до вподоби Ялта.
Вільного часу в дівчини небагато:
— Після тренувальних зборів чи змагань мене рідко можна застати вдома у Києві чи в Рівному. Я спілкуюсь з подругами та друзями. От нещодавно навчилась кататись на ковзанах. Не на професійному рівні, але, кажуть, що дуже добре як для новачка. Знаєте, я не помічаю в собі якоїсь жіночої слабкості — скуштувати чогось солодкого чи довше поспати, — зізнається Анна. — Спорт мене виховав вимогливою та суворою до себе, можу відмовити собі у всьому, якщо треба. Зате в людях я ціную щирість та доброту. Мрію стати незалежною в житті, щасливою та здоровою жінкою. Але для цього зараз мушу плавати й плавати.
7. Людмила Туровська, генеральний директор Асоціації “Компанії “Експерт-Рівне”
Клановість, амбітність, вічне бажання бути першою, досягати поставленої мети, жорсткість у поєднанні з ввічливістю і жіночністю — це Людмила Туровська, генеральний директор Асоціації “Компанії“ Експерт-Рівне”. Її життєва позиція “сказав — виконав, або краще не говорити”.
У бізнес Людмила Валентинівна прийшла після 25 років педстажу.
Ситуація в країні дала зрозуміти, що настав її час. Відчула, що може розпочати нову справу, вирушити в самостійне плавання. У 1997 році після навчання у Міжнародному інституті бізнесу (м.Київ) отримала сертифікат експерта-оцінювача, що дало змогу в 1998 році створити фірму “Експерт-Рівне”.
Коли набула досвіду в оцінці, довелося вчитись і за кордоном: у Празі отримала сертифікат Європейської групи асоціацій оцінювачів TEGoVA.
Сьогодні вона — заслужений економіст України, заслужений оцінювач, заступник Голови Ради Українського товариства оцінювачів, голова Рівненського товариства оцінювачів, член Наглядової ради при Держземагентстві України з питань експертної оцінки земельних ділянок. Її бізнес — це вже чотири окремих фірми, їх високий рейтинг і школа оцінки Туровської, про яку говорять.
— Праця, праця і ще раз праця, — так пояснює секрети свого успіху вона. — Зі свого лексикону давно витравила фрази “не зможу”, “не вийде”, “це не моя справа”. Якщо я не перша, то друга, а отже — остання…
Як член міськвиконкому, Людмила Туровська завжди має свою позицію у питаннях, які вирішуються. І тут вона активна, принципова, компетентна.
А от удома господарем є чоловік, Василь. З ним познайомилась під час роботи в медучилищі.
— Він так чудово грав на гітарі і співав пісні, що я “здалась”, — згадує Людмила Валентинівна. — Сьогодні він жартує, що на дачі я саджу лише те, що дає конкретний результат — огірки, помідори — те, що можна комусь показати.
8. Ірина Первушевська, директор Рівненського міського Палацу дітей та молоді
Уже тридцять років Ірина ПЕРВУШЕВСЬКА — незмінний та надійний директор Палацу дітей та молоді. Діяльність закладу під її керівництвом високо оцінюють зарубіжні та вітчизняні колеги. А завдяки членству Палацу у Європейській асоціації установ вільного часу Рівне добре відоме у Європі.
У неї, як і у всіх за радянських часів, була традиційна біографія: школа, інститут, робота, а також піонерія, комсомол. Ірина Первушевська закінчила педінститут у Рівному. Працювала старшою піонер-вожатою у школі, потім секретарем міськкому комсомолу. Їй було 27 років, коли вона очолила тоді ще Палац піонерів. Кар’єру, як каже сама Ірина Первушевська, зробила по горизонталі. Завдяки її творчій та наполегливій роботі Палац став визнаним лідером не тільки в Україні, а й за кордоном.
Через втілення в життя її авторської ідеї профільної позашкільної освіти провінційний Палац піонерів перетворився на позашкільний заклад нового типу. Сьогодні тут працюють більше 10 профільних шкіл, 23 художні колективи, діє багато культурних та освітніх проектів — Благодійний марафон “З вірою в майбутнє”, щорічні рейтинги “Золоте гроно” та “Золотий апельсин”, ток-шоу “Історії успіху”, організовані ресурсні центри. Тут народилися зразковий хореографічний ансамбль “Дружба”, народний ансамбль сучасного танцю “Light dance company”, зразковий ансамбль спортивного танцю “Ритм”, народний театр-студія “Від Ліхтаря”, народний фольклорно-етнографічний гурт “Веснянка”, народна Рокабілі команда “От вінта”.
Ірина Первушевська для багатьох вихованців стала мамою, а Палац — домом. Адже через позашкільний заклад пройшло ледве чи не півміста.
— Думаю, що той імідж, який створив Палац, я створила для Палацу, тепер він створює для мене і для кожного, хто в ньому працює. Це і є вплив, вплив на соціум, на розвиток, формування, — ділиться Ірина Первушевська.
9. Валентина Шах, головний редактор газети “Рівне вечірнє”
Здобути лояльність Валентини ШАХ прагнули чимало “головних осіб”. Однак редактор газети “Рівне вечірнє” має обмежене коло друзів. Каже, що це дозволяє почуватися незалежною.
У “Вечірці” Валентина Шах працює вже років 15, а головним редактором — з 2000-го року. Кар’єру журналіста розпочинала на заводі “Газотрон”, який мав свою газету та радіомовлення.
— Перебудова тоді тільки починалась, і наша редакція була своєрідним дискусійним клубом, де збирались цікаві, творчі та неординарні люди. Згодом нам стало тісно в межах заводу, тож разом з Жанною Пінчук, з якою, до речі, так і йдемо з того часу разом по життю, заснували власну газету “Рівне Бульвар”. У творчому процесі нам допомагали Юрій Луценко та Олександр Смик, — пригадує пані Шах. — Щоправда, “Бульвару” вийшло лише 13 номерів. Час був складний, фінансово не змогли “потягнути”… Попрацювали після цього недовго у газеті “Рівне”, а тоді погодились на запрошення Миколи Несенюка та перейшли в “Рівне вечірнє”.
Редактор “Рівне вечірнє” не вважає себе марнославною людиною та кар’єристкою.
— Не здатна я на підлість, підлабузництво, відсутня здатність “йти по трупах” до мети, — зазначає Валентина Богданівна. — Але, очевидно, все ж є здібності, певні таланти, вміння і бажання працювати. Присутня, в хорошому смислі, й амбіційність, здатність не розгубитись у нестандартних ситуаціях, не впадати у відчай у важкі хвилини.
Робота в журналістиці дає їй можливість завжди бути у вирі подій, знайомитись, спілкуватись з людьми. Валентина Шах не приховує, що “головні особи” завжди прагнули особисто познайомитись, навести контакти, здобути лояльність.
— Але коло моїх справжніх друзів, заради яких я здатна на все, дуже обмежене, — зазначає редактор “Вечірки”. — І це дозволяє мені почуватися незалежною.
