Ще кілька років тому Світлана була відомою та улюбленою вчителькою Костопільського ліцею. Вона вела уроки, виховувала дітей, проводила батьківські збори й жила звичним життям педагога. Але війна перекреслила все звичне, і жінка зробила вибір, який здивував навіть тих, хто знав її багато років.
Світлана мала досвід парамедика: з 2015 року вона служила у лавах Української Добровольчої Армії. У 2023-му жінка прийняла рішення приєднатися до Збройних сил України. Вона пояснює:
«Я не могла сидіти у тилу, коли знала, що мої знання можуть врятувати чиєсь життя. У мене була практика, були навички — я знала, що маю бути там».
Про мобілізацію батькам Світлана сказала не одразу. Родина думала, що вона поїхала на навчання. Вона усміхається, згадуючи, як батько попросив «показати море з Одеси», і їй довелося вигадувати фото з мирного життя, перебуваючи зовсім не біля моря, а в зоні бойової роботи медиків.
Колеги й учні були шоковані її рішенням. Одні захоплювалися, інші не могли повірити: «Як учителька може піти на війну?» Але Світлана твердо знала — це її шлях. Її внутрішня мотивація проста:
«Щаслива, коли можу довезти бійця живим. Це — чиїсь діти, чиїсь чоловіки. Це важливіше за все».
У війську вона опинилася у бойовій бригаді, яку обрала сама. Каже, що працювати з військовими їй не складно:
«Мені щастить на колективи. Хлопці мене оберігають, допомагають, підтримують. Я знаю, що можу на них покластися».
Попри холоднокровність у критичних моментах, навіть вона зізнається — інколи накопичене напруження накриває:
«Після останнього виїзду два тижні майже не могла говорити. Просто треба було час, щоб відійти».
Присутність жінки на передовій змінює й атмосферу довкола. «Я педагог», — усміхається Світлана, пояснюючи, що й на фронті частково продовжує вчителювати: відучує побратимів від лайки, навчає української, інколи навіть ставить умовні «виховні роботи». Каже, що чоловіки швидко звикають і самі починають «фільтрувати» мову.
Найголовнішим у своїй роботі вона називає дві речі — підтримку побратимів і віру в тих, кого рятує. А ще переконання, що жінки у війську — не слабша ланка:
«Жінки сильніші, ніж здається. Часто — сильніші за чоловіків. Це факт».
Світлана продовжує службу, рятує життя і залишається вірною обітниці, яку дала сама собі — бути там, де вона потрібна найбільше.
