Їхні життєві шляхи навряд чи перетнулися б у мирний час. Вікторія з Рівненщини та Інна з Волині — дві жінки з різними характерами, професіями й планами на майбутнє. Але після 24 лютого 2022 року їх об’єднав спільний вибір — служити Україні.
Сьогодні вони обидві носять піксель, працюють у кухонному підрозділі 23 інженерно-позиційного полку і щодня забезпечують гарячою їжею тих, хто стоїть на передовій.
Вікторія мобілізувалася у листопаді 2023 року. Інна підписала контракт навесні 2024-го, після чого пройшла базову військову підготовку у Великій Британії. Свій перший день у підрозділі вони пам’ятають добре — познайомилися саме на кухні. Відтоді їхній «фронт» — гарячий цех, плити, каструлі та нескінченний потік роботи.
«О 4–5 ранку ми вже на ногах. Готуємо, подаємо, миємо, знову готуємо. А ввечері — ще підготувати продукти на завтра», — розповідають посестри.
На їхньому рахунку вже кілька ротацій на Схід. Одна з них стала особливо складною: тривалий час не було води, потім зникло світло.
«Вісім днів без електрики. Але нічого. Ми кажемо: краще без світла, ніж з м0ск@лями», — усміхається Вікторія. Генератор у ті дні ставав справжнім серцем кухні — забезпечував тепло, гарячу їжу й можливість підтримувати бійців.
Жінки зізнаються: їхнє меню — це не просто перелік страв. Це спосіб нагадати воїнам про дім.
«Готуємо борщ, мамину запіканку, «Олів’є», «шубу»… Хочемо, щоб хлопці й дівчата хоча б на хвилину відчули домашній затишок», — пояснює Інна.
На Великдень вони влаштували справжнє свято: голубці, ковбаси, сирна бабка, фарбовані яйця.
«Свято має бути навіть на війні», — додають військові кухарі.
Попри гуркіт війни, поруч завжди є ті, хто підтримує — місцеві жителі.
«Люди не втрачають віру. Часто питають, чи можуть допомогти. Це дуже гріє», — каже Інна.
Життя на Сході змінило обох. Вікторія мріє повернутися до мирного життя. Інна — залишитися служити й після Перемоги. Але головне бажання в них спільне:
«Хочемо, щоб війна закінчилася».
Для Інни ці слова особливо важкі — кілька місяців тому зник безвісти її брат на Покровському напрямку. Вона чекає та не втрачає надії.
І все ж у розмові знаходиться місце і для посмішок, і для мрій. Коли запитуєш, що вони зроблять після Перемоги, відповідають одночасно:
«Поїдемо в Карпати. Просто сидіти й слухати тишу».
