У біографії Валер’яна Підмогильного годі шукати гучних любовних історій чи ексцентричних пригод. Він виріс у бідній селянській родині й завдяки наполегливій праці та самоосвіті зумів заявити про себе на всю країну. Його називають новатором, інтелектуалом, блискучим перекладачем і одним із найяскравіших прозаїків Розстріляного відродження. Письменника, який став жертвою сталінського терору, убили у 36 років.
Народився у родині селян
Валер’ян Підмогильний народився у 1901 році в селі Чаплі на Дніпропетровщині в родині селян. Спершу навчався в церковній школі, згодом — у Катеринославському реальному училищі. Через нестачу коштів не завершив освіту в Катеринославському університеті, утім систематична самоосвіта стала для нього важливим ресурсом розвитку.
Писати почав у дитинстві: у шкільному журналі публікував пригодницькі оповідання під псевдонімом «Лорд Лістер». Тодішня пристрасть до детективів з віком поступилася зацікавленню проблемами людської психології та впливом епохи на свідомість.
У 19 років Підмогильний увійшов в українську літературу зі збіркою оповідань «Твори. Том 1». Його визнали завдяки інтелектуально-психологічній манері письма, уважності до деталей та сміливому заглибленню в непрості теми.
У 1920-х роках він одним із перших порушив тему голоду на півдні України, описавши реалії доби у художніх образах. Серед таких творів — оповідання «Син», яке письменник вважав одним зі своїх найкращих.
Підмогильний є автором першого українського урбаністичного роману «Місто», який нині входить до шкільної програми. Центральний персонаж роману — складний і суперечливий образ, далекий від класичної позитивної героїки. «Місто» й сьогодні викликає жваві дискусії серед читачів різного віку.
Заробляв вчителюванням
На життя письменник заробляв учителюванням — викладав українську мову та математику. Був одружений з Катериною Червінською, донькою священника, яка згодом стала акторкою Театру юного глядача. Подружжя мало сина Романа, який помер у 21 рік від хвороби серця.
Підмогильний цікавився психоаналізом і фройдизмом, у його домі висів портрет Зигмунда Фройда. Ці інтелектуальні захоплення відчутно позначилися на його прозі — зокрема, на психологічній глибині персонажів.
Вирісши у звичайній сільській родині, він самостійно опанував французьку й став одним із провідних українських перекладачів класичної французької літератури. Серед авторів, яких він перекладав, — Анатоль Франс, Бальзак, Мопассан, Стендаль, Вольтер, Дідро, Меріме, Флобер, Віктор Гюґо та інші.
Разом з Євгеном Плужником Підмогильний створив «Російсько-український фразеологічний словник», покликаний підкреслити виразність української мови та упорядкувати ділову фразеологію в добу українізації.
Письменника називали «заземлювачем романтичних бажань» — за вміння знімати з ідеалізованих уявлень «рожеві окуляри» та показувати людину в реалістичному вимірі. Він критикував сподівання на «рятівну» владу, наголошуючи, що зміни залежать насамперед від самих людей.
Арешт
У 1934 році Підмогильного та інших письменників, які мешкали в харківському будинку «Слово», заарештували, звинувативши в участі у вигаданій «терористичній організації». До списку нібито причетних входили Плужник, Куліш, Поліщук, Епік, Любченко. Одним із інкримінованих йому «доказів» став вислів про те, що політика колективізації призвела українське село до голоду.
Під час допитів Підмогильний провини не визнавав. Попри це «суд» засудив його до 10 років ув’язнення, після чого письменника відправили до Соловецького табору особливого призначення. Навіть у нестерпних умовах він продовжував працювати — до наших днів дійшли 25 листів до дружини з розповідями про нові творчі задуми.
3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох НКВС розстріляв Валер’яна Підмогильного разом із понад тисячею в’язнів, серед яких були Микола Куліш, Микола Зеров, Лесь Курбас, Мирослав Ірчан, Валер’ян Поліщук, Юліан Шпол та інші представники української інтелігенції. У 1956 році письменника посмертно реабілітували.
Про це повідомляє Zaxid.Net.
Нагадаємо, 23 січня, виповнилося77 років з дня народження Григорія Чубая
