– Світлано Василівно, коли ви зрозуміли, що хочете йти викладацькою стежкою?
– Коли здобувала другу вищу освіту. А взагалі інтуїтивно відчувала свою професійну долю ще з дитинства, хоча всіляко цьому противилася: бачила себе тільки у ЗМІ або видавництві.
– Де Ви здобували освіту? Чим був викликаний інтерес до релігієзнавства?
– Після школи вступила на філологічний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Читаючи літературу – українську, зарубіжну, не можна не помітити її зв’язку з філософськими та релігійними ідеями епохи. На третьому курсі обрала спеціалізацію «фольклористика», де вивчала міфологію та первісні вірування. Самостійно читала філософію, особливо релігійну: в 90-х роках почали друкувати книги, які раніше були під забороною. Окрім того, навчаючись у Києві, я була, можна так сказати, в епіцентрі відродження та становлення церковного і релігійного життя. Відтак закономірно, що другу вищу освіту здобувала на кафедрі релігієзнавства Національного університету «Острозька академія».
– І так склалося, що предмети, які ви викладаєте («Релігійна філософія», «Релігія та суспільна комунікація», «Релігія і церква у ЗМІ») є надзвичайно близькими до суспільних взаємин. Але яку роль релігія відіграє у житті студента?
– Студенти перебувають у тому особливому періоді пошуку себе, знаходження сенсу життя, проте, на жаль, мушу констатувати, що для більшості релігія є пережитком минулого, формальністю, яка нібито не робить честі освіченій людині. Хоча є студенти, для яких релігійні, зокрема християнські, цінності є визначальними і це – цілісні особистості. Помітила також закономірність: якщо у сім’ї дитина отримує релігійне виховання, то надалі будуватиме своє життя на засвоєних із дитинства цінностях.
– А яка роль релігії у Вашому житті?
– У моєму особистому житті підвалиною є християнський світогляд, а в моєму розумінні це не просто знання віросповідних норм, а щоденне життя по вірі з Богом. Інакше це було б не життя, а просто існування. Віра надає сенсу, допомагає йти по життю, долає земне тяжіння.
– У чому, на Вашу думку, полягає роль сучасного викладача?
– Підготувати до життя в повному значенні цього слова, а також навчити користуватися професійним інструментарієм. Відкрити таланти й обдарування. Допомогти знайти своє місце в професії. Заохочувати ініціативність і надихати в духовному та професійному саморозвитку.
– Говорити зі студентом про особисте, будувати тісні дружні взаємини… На Вашу думку, це правильно, доречно, чи варто утримуватись такого підходу?
– З мого особистого досвіду хочу засвідчити дієвість особистісного підходу у навчанні та вихованні. Коли студент побачить вашу особисту небайдужість, зацікавленість і щирість, то розкриється і в навчанні, і в особистому становленні. Звісно, міра відкритості між студентом і викладачем має бути дотримана, адже недосказаність породжує рефлексію, таємницю, яку хочеться розгадати (посміхається, – авт.). А початком «тісних дружніх взаємин» може бути підбадьорлива і розуміюча усмішка, а також установка «колись і я була студенткою, тому мені зрозумілі ваші почуття, страхи, переживання і прагнення».
– Але як вдається достукатись до молодої людини, що виступає вашим помічником у таких випадках? Чи, можливо, це нюанси саме Ваших дисциплін?
– Допомагають налаштуватись на один лад інноваційні методи, дискусії, перегляди фільмів тощо. Але найбільше, звісно, це тематика самих філософських та релігієзнавчих курсів, рефлексія від прочитаних філософських творів, які уможливлюють саме такий тип навчання. Я сама «зачитана і задумана» і нав’язую такий спосіб життя всім оточуючим, зокрема студентам.
– Ви віддаєте своїм студентам чимало сил і натхнення, як його вдається поновити, залишатись у гарному гуморі?
– Скажу коротко: віра, надія, любов. Християнський оптимізм й ентузіазм всупереч життєвим негараздам. Чоловік і сини – Захар і Любомир – є також особливими «батарейками» в цьому процесі відновлення сил і натхнення.
– Розкажіть трішки про ваше захоплення книгами. Ваші студенти розповідають, що Ви не оминаєте жодної цікавинки на книжкових полицях.
– Намагаюся не оминати – філологічне єство нутрує і спокою не дає (посміхається, – авт.). Зрештою, це звичка з дитинства. Покійний дідусь із трьох років читав мені «Кобзаря», тоді ж я навчилася читати самотужки. Тато купував і радив цікаві книги. Особлива роль у моєму «читанні» належить улюбленій учительці літератури Якімовій Євгенії Олександрівні.
– Але де ж знаходите час?
– А час? – доводиться виривати: інколи книга така наполеглива, що попри різні обов’язки та працю забере і вирве з суєтного шаленства на кілька днів. Хоча слід визнати, що співвідношення між прочитаною науковою (релігієзнавчою та філософською) та художньою літературою – 50/50. Зараз хочу перечитати класику, яка колись значно вплинула і суттєво змінила мій світогляд: список склала і чекаю літа (посміхається, – авт.).
– Знаю ще про одне Ваше захоплення, декорування та вироби своїми руками. Це спосіб релаксації чи навпаки спроба виплеснути енергію та ідеї?
– І те, й інше. І разом з тим, це можливість подумати й проаналізувати без «фонового навантаження»: роботи, рутинних обов’язків, штучних зовнішніх подразників (телефону, інтернету, приміром).
– Ви маєте сторінку в соціальній мережі «Вконтакте». Більшість викладачів сторониться соціальних мереж, а на вашій сторінці я знайшла цитати із Святого Писання та викладені документи до ваших курсів. Це Ваш спосіб спілкування із студентами?
– Одна із форм, хоча надаю перевагу особистому: в аудиторії і поза нею. Дехто зі студентів на індивідуальному плані, хтось заочник, ще інші хворіють. Тому це засіб зв’язку, тим більше, що більшість часу молодь усе ж там, а не в бібліотеці чи серед природи, як це не прикро. А декого зі студентів (таких одиниці) частіше можна побачити лише в мережі. А вірші з Біблії – вічне в тимчасовому, живе у неживому, уявному, віртуальному. Хтось може прочитати і задуматися.
– Що є Вашими життєвими орієнтирами? І яких орієнтирів Ви побажаєте своїм студентам, а головне, де їх шукати?
– Слова Ісуса Христа: «Я дорога, і правда, і життя». Коротко й глибинно. Це і буде побажання.
