Яким селам Радивилівщини цьогоріч виповниться 470 років

Ці та інші сгадки про села одного з районів Рівненщини збереглися в актах Луцького замку за 1545 рік.

Якщо про одні населені пункти говориться принагідно, то інші раз у раз згадуються і в пізніші роки, а це допомагає за чис­то побутовими, здебільшого незначними деталями побачити характер тодішніх сус­пільних відносин, зрозуміти, як жили на цих землях у далекі часи.

Радивилівщина: волинський серпанок може стати візитівкою Рівненщини

У документах часто трап­ляються, зокрема, записи про Жабокрики (нині Довгалівка). Цікаво, що з роду власників цього посе­лення походив відомий цер­ковний діяч кінця XVII — початку XVIII століття Діонисій (Димитрій) Жабокрицький, якому чимало сто­рінок присвячено в «Літо­пису» Самійла Величка. Цитата: «…вся руська во­линська шляхта вибрала з-поміж себе на ту овдовілу Луцьку й Острозьку єпископію одного значного і за­служеного в Короні, також волинського шляхтича і вченого чоловіка Димитрія на Жабокриках Жабокрицького, земського луцького писаря…» Він підтримав ідеї Івана Мазепи, за що понад 300 літ тому, в 1709 році, був засланий російськими властями. На засланні й помер.

У середині XVI століття Жабокрики нічим не виріз­нялися. Серед головних по­дій, що вартували уваги, були сварки, погра­бування і судові позови. Про це – докладніше.

В акті від 1545 року зга­дується «городня (тобто частина оборонних споруд замку, які слід було доглядати для загального блага) Івана і Дахна Жабокрицьких з Жабокрик».

А в акті від 7 березня 1561 р. міститься постанова Луць­кого міського суду про від­кладення розгляду скарги Федори Свинюської про по­грабування у неї хліба і за­хоплення села Жабокриків Зиновією Жабокрицькою. Донесення від 4 квітня того ж року засвідчує, що слуга вдови зем’янина (землевласника) Ганни Жабокрицької вручив пасинку Гурину позов королівського суду щодо її скарги з приводу захоплення цим са­мим Гурином третини села Жабокриків, яке було запи­сане їй у віно чоловіком (як посаг). При цьо­му, дізнаємося, чоловік і слуга Жабокрицької зазна­ли від Гурина Жабокрицького образ та побоїв. 29 травня приймається рішення Луцького міського суду: Зиновію Жабокрицьку зобо­в’язують згадану третину села віддати невістці Опранці, адже ця частина була записана в віно її чолові­ком Василем Жабокрицьким — сином Зиновії. У донесен­ні від 4 червня йдеться про виділення Зіновією на ко­ристь невістки третини села з огляду на судове рішення. Ось такий родинний конфлікт, сліди якою не загу­билися з плином віків.

Нехай не дивують читача забуті сьогодні форми імен – Гурин, Опранка, Дахно, Діонисій, Лесота, Тихн (теперішня форма – Тихін) та ін.

В акті від 2 листопада 1561 року містять­ся дві заяви: одна – пані Федори Свинюської про от­римання нею від пана Мар­ка Жоравницького 1000 кіп литовських грошей, друга – Жоравницького про повернення йому Свинюською сіл Блудова, з присілком Деся­тиною, Жабокриків, Теслугова, з присілками Крупцем, Борятином, Доброводою і Піщанкою, які були у воло­дінні її чоловіка. Очевидно, що мова йде про сьогоднішні села Теслугів, Крупець, Боратин, Добривода, щоправда, є сумніви щодо Крупця – не міг він бути присілком Теслугова через велику відстань між поселеннями. Інші поселення (Блудів, Десятина, Піщанка) не збереглися, можливо, біля Теслугова існувало і поселення з назвою Крупець, сліди якого також не збереглися.

Далі пропонується хроноло­гія ще деяких фактів далекої давнини, за­фіксованих у документах.

30 червня 1562 р. Скарга князя Максима Олександро­вича Вишневенького про на­їзд на землі його служебни­ка Гурина Жабокрицького, здійснений паном Олексієм Козинським, причому селя­ни Жабокрик були побиті, у них відібрано худобу.

5 серпня 1562 р. Скар­га пана Івана Павловича на пана Івана Жабокриць­кого про присвоєння ниви в селі Жабокриках і пограбу­вання хліба.

22 грудня 1562 р. Скар­га зем’янина Тихна Хом’яка на Гурина Жабокрицького про порушення ним умов за­ставного запису, виданого скаржникові батьком Жабо­крицького на 8 селянських сімей у Жабокриках.

29 травня 1563 р. Заява Анни Жабокрицької про відстрочку з нагоди війни (період польської агресії на українські землі) розбору її скарги щодо захоплення ча­стини села Жабокриків і забрання в неї вінового лис­та й печаті пасинком Іва­ном Гуриним Жабокриць­ким.

8 червня 1563 р. Скарга князя Максиміліана Вишневецького про пограбування і вигнання його селян із ма­єтку Жабокриків паном Олексієм Козинським та ін­шими, які вчинили напад.

12 липня 1563 р. Скарга слуги пана Василя Загоровського про арешт його, а та­кож про побиття його і па­стухів, підміну волів Олек­сієм Козинським у Жабо­криках. Воли відправлялися як посаг королю.

12 вересня 1563 р. Скарга зем’янина Лесоти Жабокри­цького про збройний наїзд на його село Жабокрики Олексія Козинського, а та­кож про побиття і пограбування майна.

15 листопада 1563 р. Скар­га зем’янина Романа Красносєльського та інших про тяжкі побої його слугам і пограбування грошей та ре­чей паном Михайлом Жоравницьким при нападі на дім скаржника.

16 листопада 1563 р. Скар­га Івана Жабокрицького про завдані йому, його дру­жині і синові побої та по­грабування майна паном Михайлом Журавницьким (тут прізвище через «у») при наїзді на Жабокрики.

16 листопада 1563 р. За­ява Івана Павловича про вручення Анні та іншим Жабокрицьким листа з на­гадуванням повернути тре­тину села Жабокриків.

18 листопада 1563 р. Дар­чий запис Анни Жабокриць­кої своєму племіннику Ро­ману Красно­сєльському на третину своєї чистини в Жабокриках.

25 листопада 1563 р. Скар­га Михайла Журав­ницького про пограбування майна в Жабокриках у його селяни­на Іваном Жабокрицьким.

22 грудня 1563 р. Застав­ний запис Жабокрицької Красносєльському на дві третини своєї частини в се­лі.

17 березня 1564 р. Скар­га Івана Жабокрицького про те, що Михайло Жоравницький прислав своїх слуг з неводами і наказав вилови­ти всю рибу в ставу в Жабокриках.

24 червня 1579 р. Воєвода землі волинської князь Богуш Федорович Корецький пише, що за 4 тисячі кіп грошей половину маєтку Жабокрик у Кременець­кому повіті купив у панів Олек­сандра Ключника і Яна, Михайла та Василя Марковичів Жоравницьких року 1571-го, 8 жовтня, однак “останні не бажають попе­редню угоду виконати”, у зв’язку з чим і звертається, щоб їх до того зобов’язали.

Як бачимо, Жабокрики привертали увагу багатьох, у тому числі князів, землевласників, за володіння селом або його частинами йшла боротьба, часто із застосуванням сили. За рядками документів лег­ко проглядає доля простих людей, які опинялися в епіцентрах конфліктів, змушені були потерпати від побоїв і принижень.

Лише через століття після записаних подій, наприкінці XVII чи на початку XVIII століття, поряд із Жабокриками з’явилося поселення, яке дістало назву Малі Жабокри­ки (нині Бригадирівка), адже ніби продовжувало собою Жабокрики, а відтак старе поселення почали іменувати Великими Жабокриками.

Перша письмова згадка про Малі Жабокрики датована 13 травня 1710 року – йшлося про передачу маєтку Малі Жабокрики графинею Маріанною Тарновською дворянину Олександру Гуровському з метою покриття грошової суми, належної до сплати. При цьому подавався опис сільського інвентаря і пере­лік повинностей селян на користь поміщика.

Джерело: Радивилів.Інфо