Були такі захворювання, про які навіть підручники не пишуть
— Пане Артуре, розкажіть, будь ласка, про себе, що найбільш запам’яталося з дитинства?
— Родом я з Житомирщини. Мав п’ятнадцять років, коли розпочалась війна. Евакуювалися ми вдвох з мамою до Петропавловська, що у Північному Казахстані. У шістнадцять років вступив на навчання до Московського ветеринарного інституту, який також був там тоді в евакуації. А на другий курс вже переїхали до голодної та холодної Москви. Запам’яталось, як хотів на власні очі побачити салют на честь Перемоги. Для цього тридцять кілометрів біг, щоб встигнути на потяг, бо в той час був на практиці під Москвою…
— В Україну вже після навчання повернулись?
— Ні, раніше. Коли мама поїхала до брата в Україну, щоб ближче бути до рідних, перевівся у Київський ветеринарний інститут. У 1949 році після закінчення мене залишили на навчання в аспірантурі.
— А як опинились у нашому місті?
— У ті часи спочатку потрібно було мати трудовий стаж, а потім тільки продовжувати навчання. Тому був направлений у Рівне в обласну ветеринарну лабораторію. Там пропрацював одинадцять років. Що тільки там довелось побачити — були такі захворювання, про які навіть у підручниках не знайдеш. У 1960 році перейшов працювати у науково-дослідну ветеринарну станцію, що якраз створилась у Рівному, на базі якої пізніше був відкритий єдиний у світі інститут епізоотології (інфекційні та паразитарні захворювання тварин). У мене набирався матеріал на кандидатську дисертацію. І у 1963 році захистив у Москві кандидатську, а через вісім років — докторську дисертацію.
На Рівненщині існує 110 видів їстівних грибів
— А викладацьку діяльність коли розпочали?
— У 1979 році мене запросили очолювати кафедру природничих дисциплін у колишньому педінституті. Вже через три роки отримав звання професора. До 1997 року працював там, а коли створився інститут слов’янознавства, Руслан Постоловський запросив на роботу. Тому спочатку два роки суміщав роботу в обох навчальних закладах. А тоді вже повністю перейшов до “слов’ян”: там хороший демократичний колектив. Кожного року видаю книжки, статті. Ось нещодавно вийшли “Основи екології” — посібник для студентів (у співавторстві з сином Михайлом), “Заповідними стежками”, “Рідкісні рослини і тварини Рівненщини” (у співавторстві з Іваном Сацюком).
— Ви багато працюєте. А час на відпочинок знаходите?
— Аякже. Впродовж сорока років щотижня буваю на природі. Їду з друзями, колегами, студентами — по-різному буває — у рівненські, волинські ліси. Дорогою нас постійно розпитують люди, чого туди стільки їздити. А нам у лісі завжди, за будь-якої погоди, робота знаходиться. Спостерігаємо за птахами, що прилітають з вирію. От помітили, що незалежно від погоди, різні види птахів прилітають у певні дні, бо орієнтуються на сталу ознаку — тривалість світлового дня. Так, лелеки і сірі журавлі повертаються до нас 19-21 березня. Серпокрильці, у народі називають чорні стрижі, — 10 травня. А ще кожного року відмічаємо, коли зацвітають квіти різних видів. У своїй статті “Гриби Полісся”, яка нещодавно вийшла у збірнику “Вектор дії” (2002, видавництво Рівненського міського ліцею), повідомляю, що на Рівненщині існує сто десять видів їстівних грибів. Хоча люди збирають вісім-дев’ять видів.
— Чи не лякає вас інформація про те, що саме в грибах накопичується найбільше радіації?
— По-перше, треба знати, де можна їх збирати, по-друге, дев’яносто відсотків радіонуклідів з грибів можна вивести.
У десять разів зменшено захворюваність
на рак
— Пане Артуре, як вчений, що могли б сказати про наслідки чорнобильської трагедії?
— Думаю, що журналісти й політики наслідки Чорнобиля перебільшили. Ще нікому з вчених не вдалось довести, що після трагедії були випадки мутації і при тому, навіть штучно, у лабораторних умовах, не були викликані мутації у піддослідних тварин. А випадків про народження тварин із зайвими кінцівками або іншими вадами і до Чорнобиля було достатньо. Про це свідчать експонати музеїв ветеринарних інститутів, Кунсткамери у Санкт-Петербурзі. Захворювання на рак щитовидної залози, на мою думку, що так поширилися останнім часом, пояснюються в основному нестачею йоду. Діти, які народились після 1987 року, не мали ніякого контакту з йодом131, бо його вже тоді не було в природі. У країнах, де активно проводиться йодопрофілактика, у десять разів зменшено захворюваність на рак щитовидної залози.
— А як слід проводити таку профілактику?
— Найперше, споживати йодовану сіль, йодовану мінеральну воду. Вживати морську капусту, морську рибу, з наших рослин — перстач білий, у народі його ще називають п’ятипал… Міжнародна Комісія ООН, що займалась питаннями наслідків аварії, зауважила, що людей з тридцятикілометрової зони вивозити не потрібно було. Люди отримали набагато більший стрес від евакуації, аніж могли завдати шкоди для здоров’я, залишаючись на місці. Із заповідника “Асканія-Нова” в Чорнобильську зону було перевезено двадцять два коня Пржевальського, і вони добре там прижились, дали приплід…
— Як, на вашу думку, слід було розпорядитись цією територією?
— Потрібно було зробити заповідник. Саме так зробили зі своєю частиною зони у Білорусі. І дати можливість вченим проводити там дослідження. Тоді це буде охоронна зона — закритий доступ браконьєрам.
— А як ви ставитесь до добудови нових реакторів на Хмельницькій та Рівненській АЕС?
— Якби гроші, що були вкладені на добудову реакторів, пішли на впровадження новітніх енергозберігаючих технологій, було б більше користі і спокою. При всіх перевагах атомної енергетики, вона має великий недолік — є небезпечною. Шкода, що рішення приймають політики…
Чисто там,
де не смітять
— У чому вбачаєте людське щастя?
— Серед своїх студентів проводив неодноразово анонімне анкетування щодо їх розуміння щастя. Люди молоді, але майже у кожного було відмічено здоров’я і важливими — кар’єра, гроші. Моя власна концепція цього поняття складається, звичайно, із здоров’я, міцної сім’ї, цікавої роботи, коли з п’ятниці рахуєш, як дожити до понеділка, щоб піти на роботу, вірні друзі, спілкування з природою. Щодо тривалості життя, то вважаю: в генетичному коді кожної людини закладено свій час. Недарма в народі кажуть: він прожив стільки, скільки на роду написано. З народженням людини починається розвертатись її життєва пружина.
— У чому вбачаєте причину недовгого людського віку?
— На тридцять відсотків структуру причин людських хвороб складають шкідливі звички, неправильне харчування, зловживання спиртним. Підраховано, що нормою є вживання з розрахунку один мілілітр алкоголю на один кілограм маси тіла на добу. А в нас тільки після ста п’ятдесяти грамів починають розбирати, хто кого поважає… Ще радив би побільше рухатись — ходити пішки, а не товктись у переповненому транспорті. За другу половину минулого року я пройшов приблизно дев’ятсот кілометрів. Думати слід про здоров’я з молодих років. Шкода, що у нас люди дізнаються про те, як правильно чистити зуби, коли вже немає що чистити.
— Цікавить ваша позиція щодо сміття.
— Усі природні процеси — замкнені. У природі немає сміття. У лісі лежить мертвий кріт: за кілька тижнів його вже немає… Ще Вернадський говорив: жодна жива істота не може жити у середовищі своїх відходів. Хто виробляє сміття? Людина. Тільки синтетичні вироби у цьому колі не мають місця. Думаю, що слід починати вирішувати питання з культури. Чисто не там, де прибирають, чисто там, де не смітять. Культурна людина завжди знайде, куди викинути сміття.
На Північному полюсі була вперше знайдена вода!
— Як можна вирішувати екологічні проблеми?
— Тільки спільними зусиллями зможемо врятуватись. Коли в Норвегії та Швеції загинула вся риба, то винуватцями були Великобританія і Німеччина, бо викиди їх підприємств досягли північних країн, потрапивши у водойми. Люди не замислюються, що помита машина біля річки — це шкідливий викид нафтопродуктів, котрий потрапить у річку, море, а звідти в океан… Коли до нас приїздили німці, то запитували, чому у нас майже усі будинки вкриті шифером. В усьому світі відомо, що азбест, котрий входить до складу шиферу, може викликати ракові захворювання…
— Пане Артуре, яка ваша думка щодо змін клімату, які останнім часом спостерігаємо?
— На Рівненщині живу вже п’ятдесят три роки. Раніше зима була як зима — з морозом, снігом, завірюхами. За дванадцять останніх років п’ять були з жарким, сухим літом. Це все ознаки глобального потепління, про яке стільки говорили. За даними російського професора М.Будико, ми живемо у найбільш теплому кліматі за останні п’ятсот років. Кількість вуглекислого газу постійно збільшується, а ліси вирубуються… У позаминулому році на Північному полюсі була вперше знайдена вода!
Школа готує молекулярних біологів, генетиків
— Що побажаєте молодим людям, вашим студентам?
— Вчитись. Знання — це той капітал, який ніколи не буває зайвим. Студенти початку восьмидесятих бились, щоб сісти поближче до викладача. Рівень шкільної освіти впав. Думаю, що це є наслідком перевантажених шкільних програм, особливо з біології. У школі забули, що головне — зацікавити учня до пошуку знань. Складається враження, що сьогодні школа готує молекулярних біологів, генетиків. А цікаво: скільки за такими спеціальностями будуть працювати?!
— Ви маєте нагоду звернутись до всіх рівнян…
— Ми живемо в чудовому куточку України. Впродовж п’ятнадцяти років я нікуди далеко не їду відпочивати. Наші ліси — найкращі. Більше до них ходіть, спілкуйтесь з природою, уникайте шкідливих звичок. Цінуйте кожен день, кожну годину, кожну хвилину, бо життя одне й іншого просто не буде!
