Чоловік уже багато років бореться із хворобою серця. Маючи групу інвалідності, він час від часу підліковується, щоб активно жити й ділитись власною мудрістю та досвідом.
Одного разу, втомлений від постійного лікування, боротьби зі стенокардією та нападами гіпертонії, Микола Костюк подумав, що після стількох років лікування допомогти йому зможе лише Бог. Тож перед наступним курсом лікування у Рівненській обласній клінічній лікарні Микола Павлович вирішив піти на вечірню службу до Свято-Покровського собору в Рівному, щоб попросити у Всевишнього позбавити його болю. У той вечір чоловік запізнився на службу в храмі, тож помолився Всевишньому надворі біля храму. “Адже Бог є всюди і чує кожного, хто щиро до нього звертається, — вірив чоловік. — Таке спілкування вмить зігріло із середини, а відчуття стали такими легкими та приємними, що їх важко описати словами. Хіба що можна прирівняти зі станом серця, яке наповнилося ніжністю й любов’ю до цілого світу! Це забути просто нереально”.
То ж уже наступного ранку Микола Павлович стояв у соборі на ранковій службі. Приклоняючись перед іконами, чоловік просив зцілення. А найбільше заступництва він просив перед ликом святого чудотворця Миколая, пам’ять про чудеса якого за кілька днів мали святкувати християни у всьому світі.
До Миколая Чудотворця чоловік з молитвою звернувся й на третій день, коли вже повинен був лягати на чергове лікування. Після щирої молитви у соборі вирішив зайти додому, щоб перепочити та зібрати необхідні речі. Від перевтоми та емоційного напруження у Миколи Павловича трапився напад гіпертонії та стенокардії. Тоді лікар “швидкої”, який приїхав на виклик додому, розпізнав у хворого симптоми інфаркту й вмовив чоловіка їхати не до обласної лікарні, а до центральної міської лікарні у відділення інтенсивної терапії, адже потрібно було рятувати життя. Саме там, у реанімації, Миколі Павловичу ввели безкоштовно дуже дорогий препарат, який коштує 12000 гривень, й успішно виконали коронарографію та стентування артерії. Лише після цього чоловік відчув себе здоровим.
“Про ангелів тоді не прийнято було розповідати”
Усе почалося із батька Миколи Павловича, який ще у далекому 1913 році закінчив церковно-вчительську школу при монастирі у Дермані й служив у царській армії.
— Старанне навчання Павла Костюка допомогло зробити точні розрахунки для артилерійської стрільби, за що батька хотіли підвищити по службі до звання офіцера. Однак цьому завадило селянське походження, тому батько отримав звання підпоручика, — пригадує тепер Микола Павлович. — Перше чудо із батьком трапилося ще на фронті, коли він отримав поранення. Тоді уламок потрапив йому не в голову, а у металеву кокарду на головному уборі, що й врятувало життя.
Пізніше у 1942 році батько Миколи Павловича дуже застудився і фельдшер сказала, що допомогти йому вже не в силах. Тоді й трапилося друге чудо, про яке довго говорили люди у селі. Перед хворим Павлом Костюком з’явився ангел у прозорому блакитному сяйві із балією кип’яченої води перед ним. Янгол промовив: “Пий кип’яток — спасешся”.
— У цей час мама Марина прийнялась поїти батька кип’ятком із ложечки, яку він відхилив і взявся пити кип’яток прямо з кружки, — каже Микола Павлович. — Тої ж миті у батька почалося інтенсивне відкашлювання, після чого наступив міцний сон та швидке одужання. Але про ангелів тоді не прийнято було розповідати та й пояснити важко було те, що після випитої великої кількості крутого кип’ятку у батька не було жодних слідів опіків.
З батькових пророкувань спочатку сміялись…
— Не менш дивним чином у 1944 році батько передбачив смерть президента Сполучених Штатів Америки Франкліна Рузвельта, який помер від обірваного тромбу. Знаючи про таку загрозу, батько писав багато листів до Сталіна, що знає, як врятувати американського президента, — пригадує син. — Можна лише собі уявити, який сміх це викликало у той час. Звісно, всі листи батькові повертали без відповіді із саркастичною насмішкою в очах. Коли ж батько розрахував дату смерті американського президента й написав у наступному листі про неї і так сталося, то його пророкуванням зацікавились багато людей. Лікарі запитали, як мій тато збирався вилікувати Рузвельта, а коли дізнавалися про його спосіб, казали, що, можливо, це й спрацювало би.
– За рік до смерті у 1966-му батько пророкував, що Україну чекають дуже важкі часи, але вона таки здобуде самостійність і без крові. Одне із пророкувань батька зможемо перевірити у цьому році, адже він стверджував, що у 2011 році станеться подія, яка буде знаковою для усього світу й увесь світ це відчує. А на запитання: “Що і де?” батько відповідав, що не може цього сказати, — запевняє Микола Костюк.
Чудеса передаються у спадок
Дивні події траплялись у житті інших членів родини, а, можливо, й передавались у спадок.
— Не можу пояснити випадок зі старшим братом Василем, який у 1946 році навчався у Костопільському педучилищі, — пригадує співрозмовник. — Якось уночі мама почула його голос і побігла відчиняти двері. Однак за ними нікого не виявилось. У ту мить материнське серце відчуло, що із сином щось трапилось. Саме у той момент Василь із дядьком-партизаном їхали у поїзді, а провідниця вмовила їх пересісти із офіцерського вагона в інший, де були вільні місця. Через кілька хвилин сталось зіткнення і всі в офіцерському вагоні загинули, а вони — врятувались. Про це матір дізналась, як тільки дісталась до Костополя.
— Дивна ситуація трапилась і в житті молодшої сестри Ольги, яка навчалась у Дубенському сільськогосподарському технікумі, де співала у творчому гурті народної самодіяльності. На першому виступі через хвилювання вона не бачила жодного обличчя у залі. У сліпучому сяйві електричних лампочок їй було видно лише обличчя одного хлопця. З цим хлопцем вона познайомилась пізніше, а згодом і побрались, — веде далі чоловік. — Уже її синові, який багато чув про діда, дуже кортіло дізнатись, що ж трапиться у 2011 році. Онук хотів, щоб дід наснився йому. Коли зрештою так і сталось, то їх розмову уві сні перебила бабуся, яка запитала, чи дід ще нікого собі не знайшов на тому світі. На що дід відповів, що чекатиме її тридцять років. Бабуся й справді після смерті діда жила ще рівно тридцять років.
Віщі сни були й у найменшої сестри Миколи Павловича Марійки. Один із них наснився, коли вона вступила до інституту в Рівному. Їй приснився хлопець, який у сні адресу свою назвав. Цей сон повторився наяву у гуртожитку, коли вона у сусіда по коридору попросила книгу. Дістаючи із полиці потрібну літературу, із книжки випав листочок із адресою, яка раніше наснилась дівчині. Цей хлопець став її долею, а через рік після одруження сестра розповіла своєму чоловікові про віщий сон до їхнього знайомства.
Не так давно у віці 37 років померла племінниця Миколи Павловича Олена, яка була донькою сестри Марії. За три роки до смерті племінниця добилась легалізації могили родича, яку зруйнувало дерево на вже недіючому Солом’янському кладовищі у Києві. Вона могилу облагородила, огородила. Тоді навіть не думала, що саме на цьому місці її поховають через три роки. Можливо, ці збіги з часом людство зможе пояснити, та допоки розуму простих людей це недосяжно. Нині Микола Павлович збирає матеріали про родину, щоб відзняти телефільм “Мудрість батьків”, у якому поділиться дивами із нащадками.
