Його звати Сергій, але на фронті його знають за позивним «Серж». Це людина з покоління, яке встигло пожити мирним життям, здобути освіту, побудувати кар’єру і лише потім зробити свідомий вибір — стати на захист країни. Для нього війна не стала раптовим імпульсом, а рішенням, у якому зійшлися відповідальність, досвід і чіткі життєві пріоритети.
У 2006 році Сергій закінчив Національний університет водного господарства та природокористування. Після навчання працював у різних компаніях, переважно у сфері торгівлі. Каже, що цивільна робота навчила його планувати, контролювати процеси й відповідати за результат. Згодом ці навички стали вкрай потрібними вже у зовсім інших умовах — на війні.
Усе заради сім’ї
До лав Збройних Сил України Сергій долучився 24 лютого 2023 року — рівно у першу річницю повномасштабного вторгнення. Дата була символічною, але рішення — глибоко особистим.
«По-перше — моя сім’я. Захист її — це пріоритет №1. По-друге — усвідомлення, що агресор від нас просто так не відстане», — пояснює він.
Позивний «Серж» з’явився ще задовго до війни — у студентські роки. Тоді це було дружнє прізвисько, сьогодні ж — ім’я, яке звучить у раціях, наказах і бойових зверненнях. На фронті воно стало частиною його ідентичності, так само як і служба поруч із тими, кого Сергій називає справжніми побратимами.
«Тут немає випадкових людей. Кожен усвідомлює, чому тримає зброю саме на цьому рубежі», — говорить він.
Мрії мирного часу
Головний тил Сергія — вдома. Там його чекають дружина, син і мама. Саме думка про них допомагає триматися в найскладніші моменти.
«Не хочу, щоб мій син ріс у війні й страху. Хочу, щоб він мав нормальне дитинство і майбутнє без зброї», — зізнається військовий.
Про післявоєнні мрії Сергій говорить просто. Невеликий будиночок, тиша, озеро і родина поруч. Надолужити втрачений час, зустрітися з друзями, повернутися до звичайної рутини, яка колись здавалася буденністю, а тепер стала символом миру. Для «Сержа» це не втеча від реальності, а чітка мета — заради якої він сьогодні тримає стрій.
