Мама Світлани Богатирчук-Кривко Віра Трохимівна народилася на Полтавщині, але більшу частину свого життя прожила на Волині. У селі Липно, що в Ківерцівському районі, вона створила сім’ю, народила дітей. Сюди провідати бабусю приїздять дочка, зять, внуки та правнуки.
— Моя мама з тих людей, яких у 50-х роках направляли піднімати Західну Україну, — розповідає пані Світлана. — Вона навчалася в зоотехнікумі, всю їхню групу направили у Волинську область. Однак через три роки всі роз’їхалися, а вона залишилася. Мама вважала: якщо держава направила, значить мусить тут працювати. Її батьки ще років з п’ять чекали, що вона все-таки повернеться на Полтавщину, її чекав жених. Але вона залишилася на Волині, вийшла заміж, народила дітей. Два роки тому на поминальну неділю ми їздили на Полтавщину. Випадково мама зустрілася зі своїм колишнім женихом. Це було так зворушливо. Вони півгодини трималися за руки, а він усе повторював: “Віро, ну чого ж ти не повернулася, я тебе так довго чекав”.
Усе своє життя мама пропрацювала на одному місці, має єдиний запис у трудовій книжці: головний зоотехнік колгоспу. Вона працювала добросовісно, мала майже всі можливі трудові нагороди: орден Леніна, різні медалі. Коли розпайовували землі, то з’ясувалося, що в неї найбільше відпрацьованих трудоднів. І це незважаючи на те, що вона народилася та виросла в іншій області. Хоч доля й закинула маму далеко від батьківщини, вона була відірвана від родини, але тепер завжди каже, що не шкодує, що приїхала на Волинь. Ця земля стала для неї рідною. Сьогодні мама хвилюється й опікується внуками, має вже трьох правнуків. Ми часто спілкуємося з нею, взимку забираємо її до себе.
24 квітня мамі виповнився 71 рік. Разом із чоловіком їздили її вітати. Якщо говорити про подарунки, то гроші я їй не дарую. Знаю, що вона їх на себе не витратить, а роздасть онукам чи рідним. Останнім часом купую їй одяг. У селі бабусі щонеділі збираються біля церкви та хваляться обновками. Для них це теж важливо. Мобільний телефон їй уже купила, тож намагаюся дарувати їй щось з одягу, щоб вона могла похвалитися, що їй дочка купила.
Найголовніший же мамин подарунок для мене — те чому вона мене навчила: порядку. З дитинства пам’ятаю, як відповідально вона ставилася до всього, що робить. Якщо це робота, вона була найкращою, якщо це чистота в хаті, то це має бути найчистіше, якщо печеться паска, то вона має бути найсмачніша. Її приклад на мене дуже вплинув. Коли вона має приїхати до мене в гості, я оббігаю всю свою хату, дивлюся, чи все підбілено, прибрано і правильно лежить. Знаю, що вона своїм інспекторським оком гляне і скаже: чого це в тебе мало варення в цьому році зварено?
Усе своє життя мама пропрацювала на одному місці, має єдиний запис у трудовій книжці: головний зоотехнік колгоспу. Вона працювала добросовісно, мала майже всі можливі трудові нагороди: орден Леніна, різні медалі. Коли розпайовували землі, то з’ясувалося, що в неї найбільше відпрацьованих трудоднів. І це незважаючи на те, що вона народилася та виросла в іншій області. Хоч доля й закинула маму далеко від батьківщини, вона була відірвана від родини, але тепер завжди каже, що не шкодує, що приїхала на Волинь. Ця земля стала для неї рідною. Сьогодні мама хвилюється й опікується внуками, має вже трьох правнуків. Ми часто спілкуємося з нею, взимку забираємо її до себе.
24 квітня мамі виповнився 71 рік. Разом із чоловіком їздили її вітати. Якщо говорити про подарунки, то гроші я їй не дарую. Знаю, що вона їх на себе не витратить, а роздасть онукам чи рідним. Останнім часом купую їй одяг. У селі бабусі щонеділі збираються біля церкви та хваляться обновками. Для них це теж важливо. Мобільний телефон їй уже купила, тож намагаюся дарувати їй щось з одягу, щоб вона могла похвалитися, що їй дочка купила.
Найголовніший же мамин подарунок для мене — те чому вона мене навчила: порядку. З дитинства пам’ятаю, як відповідально вона ставилася до всього, що робить. Якщо це робота, вона була найкращою, якщо це чистота в хаті, то це має бути найчистіше, якщо печеться паска, то вона має бути найсмачніша. Її приклад на мене дуже вплинув. Коли вона має приїхати до мене в гості, я оббігаю всю свою хату, дивлюся, чи все підбілено, прибрано і правильно лежить. Знаю, що вона своїм інспекторським оком гляне і скаже: чого це в тебе мало варення в цьому році зварено?
