Як знайти у собі сили дихати, коли єдиний всесвіт руйнується в одну секунду? Для тисяч українських родин, які втратили дітей через криваву війну, це питання стає життєвим глухим кутом. Проте мешканка Жашкова Жанна Чорна разом із чоловіком Олександром змогли довести: кохання та жага до життя здатні перемогти навіть залізобетонний розпач. Втративши у 2022 році єдиного сина Вадима, який віддав життя за свободу України, подружжя наважилося на неймовірний крок — подарувати світові нове життя.
Сьогодні їхньому молодшому синові Владиславу вже два роки та чотири місяці. Його поява стала для батьків не просто розрадою, а справжнім маніфестом незламності, що змусив зупинений світ рухатися далі.
Пережити темряву: як згасло світло та народилася надія
Вадим Чорний із позивним «Блек» був кавалером ордена «За мужність» ІІІ ступеня та вважав полк «Азов» своєю другою родиною. Його життя обірвалося у запеклих боях у липні 2022 року, коли воїну було лише 29 років. Мати згадує той день через містичний збіг обставин, коли в їхній домівці раптово зник електрострум:
«Ми думали, що це не правда, але коли ви поїхали у військкомат у Білу Церкву, нам дали документ і сказали, що наша дитина загинула. І вже ми тоді пізніше зрозуміли: він загинув десь в 11:25 годин, коли в нас зникло світло. І ми зрозуміли, що для нашої дитини перестало світити сонечко».
Разом із сином із життя батьків пішов і весь його сенс. Самотність здавалася нестерпною, а тисячі спогадів лише ятрили душу. Жанна зізнається, що відчувала себе повністю спустошеною:
«Коли він загинув, він забрав із собою слово «мама». Ми з чоловіком осталися сиротами. Просто світ зупинився, і було наскільки це важко, наскільки це боляче, що не можна було з цим жити. І я собі вирішила: я ще народжу дитину, у мене здоров’я дозволяло, і я буду мамою, у мене буде дитина».
Попри скепсис оточення та серйозний вік, у 50 років жінка знову притиснула до грудей немовля. Нове материнство повернуло їй статус, який відібрала війна.
Генетика незламності: старший брат став ангелом-охоронцем для молодшого
У сімейному архіві Чорних поряд із дитячими іграшками Владислава зберігаються книги та нагороди Вадима. Старший син із дитинства, яке минуло в Білій Церкві, виявляв неабияку зацікавленість історією, козацтвом та військовою справою. Він наче заздалегідь знав свій шлях і відповідав матері на її застереження: «Мама, війни були і будуть».
Потім був Майдан, активна участь у Революції Гідності, розбудова патріотичних організацій «Національні дружини» та «Центурія». Вадим мріяв виховувати майбутні покоління українців, але натомість 24 лютого 2022 року першим став до зброї. Він стримував ворога в Ірпені та Мощуні, рятуючи Київ, а згодом пройшов пекло Запорізького та Донецького напрямків. Захисник дуже пишався своїм статусом і зізнавався: «Мені подобається бути військовим».
Сьогодні його молодший брат Владик росте неймовірною копією полеглого героя. Мати з подивом розглядає обличчя малюка, у якому бачить знайомі риси, хоча темперамент у хлопчиків абсолютно різний:
«Вони дуже схожі з братиком. Одне лице. Тільки що Вадік був дуже спокійний, а Владік — дуже швидкий. Дуже маленьке, шило таке».
Пам’ять, яка крокує в майбутнє
Останній спочинок 29-річний азовець Вадим Чорний знайшов у селі Скибин — місці, де народився та проводив найкращі дитячі літа. Його портрет прикрашає місцеву Алею слави, нагадуючи кожному земляку про ціну мирного неба.
Сюди, до меморіалу, батьки регулярно приходять разом із маленьким Владиславом. Тримаючи за руку дворічне маля, вони вже зараз готуються до найважливішої розмови у його житті. Коли хлопчик підросте, родина планує детально розповісти йому історію Вадима — відважного захисника України, який віддав життя за державу, але залишив після себе незгасну іскру любові, що подарувала життя його молодшому брату.
Джерело: Суспільне Черкаси
Читайте також: Двічі підривався на мінах, але повертався за своїми: історія водія «Оскара» з Дубенщини
